Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Парчевський примружився і розглядав лейтенанта крізь кільця цигаркового диму.
— Німці, — ні до чого, просто так, сказав він, — запеклі вояки. Зараз на західному фронті у них успіхи. Чули про Маас і Верден?[370]
— Боюсь, — хрипко засміявся Піркес, — що вони програють на сході.
Парчевський подивився уважно, але нічого не сказав. Квартет заграв якусь шансонетку з репертуару Колібрі. Австрійські фендрики послали їй букет троянд. Вона кивала головою і кокетливо показувала зуби. Парчевський раптом перехилився до Піркеса через стіл.
— І потім, — швидко сказав він, — ви знаєте Зорю, Кагановича, Василенка. Топоркова і Торнбойма? Ну да, наш міський голова і члени міської управи. Приховані більшовики. Не сьогодні-завтра їх арештують.
Бефстроганов подали, і Парчевський розлив по бокалах четверту пляшку.
— Що є на солодке, пане прапорщику? — поцікавився він.
— Компот із свіжих фруктів, абрикосовий мус, малина в вершках, морозиво, кава, лікери, пане поручику! — відрапортував прапорщик.
— Малину в вершках. Вільно. Можете йти… Перед моїми «Георгіями», — засміявся Парчевський, — тягнуться не те що прапори[371], а навіть підполковники. Ви знаєте, що офіцерів з чотирма «Георгіями» в російській армії майже нікого нема?.. Ах, да, дуже цікаво! Ви чули? Хтось такий підрахував, що пересічне життя російського прапорщика було сімнадцять днів. А пересічне життя неповнолітніх добровольців — дев'ятнадцять окопних годин. Здорово! Я, мабуть, унікум, народився в сорочці. І ви знаєте, я абсолютно певний, що доживу до глибокої старості. От не можу собі уявити, яке ж буде моє життя не те що за десять років, а завтра, за півгодини. Але знаю, що житиму страшенно довго. І вмру вже від старості. Куля мене не візьме. Я заговорений. Ха-ха!..
Він виразно п'янів. Піркес майже не пив, і п'яту пляшку Парчевський докінчував сам.
— Шая! — він знову поклав свою руку поверх Піркесової і навіть ніжно потис її. — Шая, ну, будь ласка, з'ясуйте мені все. Ви ж були найрозумніший в гімназії. Ви знаєте, я вас не любив за це. Із заздрощів. Ви були мій конкурент. Я був найперший авторитет в усяких бешкетах, хуліганствах, хаях. А ви — своєю начитаністю, обізнаністю, розумом. Я ненавидів вас. Слово честі. Але я прошу вас…
В цю хвилину до столика поспішною і пружною ходою, притримуючи шаблю, підійшов поручик Ігель, ад'ютант сотні Парчевського. Він клацнув шпорами і виструнчився.
— Пане коменданте! — взяв він на честь. — Дозвольте доповісти?
— Да.
— Німецький комендант залізничного вузла, пан полковник фон Рейнгольц, та австрійський комендант залоги, пан полковник фон Таймо, просять пана українського коменданта, пана поручика Парчевського, негайно прибути до залізничного двірця у приміщення колишніх царських покоїв на нараду, а також для впізнання осіб, затриманих австро-німецькими караулами, які перебувають під вартою у приміщенні залізничної аудиторії. — Він клацнув шпорами ще раз і спустив руку.
Парчевський досадно скривився, але звівся враз.
— Я мушу йти, Шая, я дуже тебе прошу, приходь сюди вечеряти. Ну, годині так о десятій. Га? — він пристебнув портупею. — Випийте пива, пане поручику. Га? їй-богу, приходь. Так хочеться з тобою побалакати.
— Добре, Вацек, — сказав Шая, — я неодмінно прийду о десятій. Тільки за пиво платитимеш ти, бо в мене нема і не передбачається ні копійки, ні пфеніга, ні крейцера, ні шага, ні шеляга: в усіх наших сучасних валютах я банкрот.
Парчевський зареготав і вдарив Піркеса по спині.
— Пане поручику! Розплатіться, будь ласка, за мій обід І взагалі подбайте про відкриття тут в кафе для нас з вами постійного рахунку.
Він ще раз потис Піркесу руку і швидко вийшов на вулицю.
Шая зробив вигляд, що йому поспішати нікуди, і повільно доїв свою малину в вершках. Потім ще ліниво роздивився на Колібрі — вона відповіла коротким поглядом, — на фендриків, вже доволі п'яних, на вівчарку німецького лейтенанта. Біля столика регента Хочбихто він спинився на хвилинку і підрахував йому реміз.
Але, тільки вийшовши за двері кафе, Піркес майже побіг в напрямі до Київської вулиці. Треба було швидше на Пеньки. Треба було за всяку ціну негайно ж розшукати Козубенка. Що Козубенко був зв'язаний з підпільними більшовиками, що Козубенко був сам більшовик, про це Піркес догадувався. І про членів міської управи, і про доктора Крайвича треба було повідомити його негайно. Але ж доктор Крайвич! Піркес знав, що він був революційно настроєний, але, значить, він таки більшовик! Державна варта це знає, а Піркес цього не знав!
370
Чули про Маас і Верден? — Верден — місто і фортеця на річці Маас у Франції, в районі якого під час першої світової війни п'ята німецька армія намагалася в 1916 р. прорвати фронт французьких військ, але зустріла шалений опір. У результаті довготривалих боїв обидві сторони зазнали величезних втрат.
371
… тягнуться не те що прапори… — тобто прапорщики.