Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Австрійські солдати стояли окіл двору, похилившися на гвинтівки, бліді та понурі…
«ЧОРНА РУКА» І «ЧЕРВОНЕ КОЛО»
До ложі «Чорної руки» Піркес, одначе, вирішив не вступати. Справді, це було просто смішно. Зміст анонімного листа, який Піркес одержав від таємничої «ложі», не викликав ніякої поваги.
«Брате Піркес Шая! Для всемогутньої Ложі нема таємниць! Ложа знає, де Ти дістав кулю в груди, Ложа знає, що Ти носиш в собі розум Змія, серце Лева і жало Оси! Ложа кличе Тебе — іди до нас! Чорна Рука — це Ложа Чорної Народної Помсти! Чорна рука вразить Диявола в саме серце! Коли ти згодний, — виходячи на вулицю, замасти крейдою лівий рукав, — Ложа тебе знайде. Хай простягнеться Чорна Рука Народної Помсти над нашою закривавленою Землею!»
Це відгонило пінкертонівщиною, американськими кінофільмами і оперетковою романтикою. А разом з биттям вікон, мащенням дверних ручок калом та непристойними акростихами на парканах скидалося на звичайне хуліганство.
Піркес відкинув пропозицію, але сам утворив «Червоне коло».
Трапилося це так.
В понеділок уранці він раптом одержав повідомлення про звільнення. Їдальня «Вишневий сад», де досі від третьої дня до третьої ночі він грав під брязкіт ножів і виделок «Сім-сорок», «Молдаваночку», «Рівочку» та «Дерібасівську» — за п'ять миколаївських копійок від кожного корка чернятинського пива, — раптом закрилась. Від сьогодні вона вже обернулася на «Кафе артілі безробітних офіцерів російської армії». Офіціанти, продавці, кухарі — мали бути самі тільки офіцери. Скрипаль-тапер також став непотрібний. Його заступав офіцерський квартет під керівництвом колишнього полкового капельмейстера. В розрахунок Піркесу пропонувалося або двадцять австрійських крон, або десять обідів з «дежурных» страв. Піркес вибрав обіди. Що він їстиме на одинадцятий день, він поки що не міг собі уявити. Приватних уроків не було, на біржі безробітних числилося понад три тисячі, залізничники страйкували, урядовцям не платили, утримання вже три місяці, крамниці теж позачинялися — купувати не було кому і не було що. Кондицій поза містом також не траплялося — не вихованням дітей клопоталися зараз поміщики. Але на десять днів Піркес був тим часом забезпечений.
Він надів кашкет і рушив їсти «дежурный» обід.
Перед виходом з «алейки» на територію залізниці Пірке-сову увагу притягла група, що простувала назустріч до міста. Двоє австрійських солдатів конвоювали двох дівчат Цих дівчат Піркес знав. Одна була гімназистка Шура Можальська. Друга — боса, в блакитному злинялому платтячку, з вигорілим скуйовдженим волоссям — була п'ятнадцятилітня дочка колійного сторожа з першої кілометрової будки на волочиській колії, прозвана Одуванчик за її непокірне, вихрасте волосся, що завжди стирчало на всі боки, мов перекинутий стіжок. Побачивши Піркеса, Можальська почервоніла, але зразу ж тріпонула своїми розкішними кучерями і проминула Піркеса павиною ходою, ще й замуркотівши під ніс якийсь веселий визивний мотив:
— За що це їх? — запитав Піркес в босоногих хлопчаків, що бігли позаду гуртком.
долинуло ще, і тупіт чотирьох важких солдатських чобіт ковтнув кінець бравурної мелодії.
— За підписні листи! — охоче відгукнулися хлопчаки.
Дівчата ходили по квартирах городян, збираючи гроші на харчування дітей залізничників-страйкарів.
В цю хвилину зовсім близько з залізничної колії раптом розітнувся свисток паровоза. Піркес аж здригнувся. Паровозні гудки були тепер на рідкість. Від товарної станції котив поїзд з паровозом «Щ». Тої секунди, як паровоз проминав високий паркан біля пакгаузів, враз цілий фейерверк каміння, цурпалків та болтів злетів з-за паркана і градом заторохтів по машиністській будці й по стінках вагонів — і оскалля скла посипалося на гравій путі. Піркес встиг побачити, як штрейкбрехер-машиніст, присівши навкарачки, полохливо визирав з-за розтрощеного віконця. За хвилину десяток ніг затупотів асфальтом «алейки», і кілька хлопців кинулися врозтіч навтікача. Двоє з них стрибнули через штахет і гупнули на землю просто навпроти Піркеса. Високий і худий — Зіновій Золотар, за ним маленький та жвавий — Стах Нальчицький.
367
«Мальчик резвый, кудрявый, влюбленный…» — арія Керубіно з опери Вольфганга Амадея Моцарта (1756–1791) «Весілля Фігаро» (1786).