Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Дев'ятнадцять.
— А мені двадцять один… Втім, це безперечна помилка. Мені щонайменше п'ятдесят.
Піркес глянув в чотири «георгії» на його грудях.
— Вірно, — перехопив його погляд Парчевський. — І війна теж. Ці «георгії» я одержав, ще бувши вольнопьором. Я геройствував на злість «вовчому» білету. Що ж… — він криво посміхнувся, — «георгії» справді знедійснили «вовчий» білет: мене послали в офіцерську школу. Тоді я точно знав, що мені вісімнадцять років. І життя попереду мені здавалося таким нескінченним… Це, мабуть, того, що кожної хвилини меле могли вбити. Втім, і тепер щохвилини мене можуть вбити. Значить, не тс… Ну, розкажіть же що-небудь. Що ви читаєте? Філософів, як Макар? — Парчевський всміхнувся. — Макар все такий же? Все не трапляється його бачити. Ніцше, Кант і Пінкертон. Чи він засів тепер за Карла Маркса?
— Не знаю, — почервонів Піркес.
— А от я Карла Маркса не читав і не читатиму. Все одно не зрозумію! Ви ж знаєте, свідоцтво у мене за чотири класи… Після того навчився я ще рубати голови, ходити в розвідку, командувати півескадроном… Пийте! Пиво чудове.
Він знову налив два бокали темного й пінявого пива. Свій перехилив до дна і зразу ж налив третій. В цей час полковий капельмейстер змахнув паличкою, і квартет заграв модне аргентінське танго. Парчевський одсунув бокал і нахилився до Піркеса через стіл. Очі його були тоскно змружені.
— Слухайте, Піркес, в гімназії ви були відомі як найперший розумник… Та киньте, я не компліменти! Вам справді все зрозуміло, і ви знаєте все. Піркес, з'ясуйте мені все!
— Я не розумію… — знітився Піркес. — Я… Парчевський сердито відхилився і ковтнув третій бокал.
— Зате я розумію вас! — сказав він злісно. — Ви думаєте собі так: і чого він причепився, офіцеришка, браидахлист, золотопогонник! Гімназичний товариш знайшовся! Розпитує з провокаційною метою… Ну, скажіть, так же, так? Ні, — спинив він Піркеса, — не треба, не кажіть, знаю й сам… — Він відвернувся до вікна і засвистів під пристрасний смуток жагучої мелодії.
Піркес відкашлявся.
— Вірте, Парчевський, — відкашлявся він ще раз, — я сам зараз якийсь розгублений… все валиться з рук… в голові купи не держиться… Ви питаете, що я читаю? Га-га-га! Я не читаю нічого. Все сплуталось…
— Справді? — Парчевський жваво обернувся і уважно глянув на Піркеса. — Ні, ви не брешете… Шая! — раптом поклав він руку поверх Піркесової. — Шая! Мені дуже тяжко.
Квартет скінчив, і флейта урвала останню ноту враз.
— Пане прапорщику! — гукнув Парчевський. — Дайте карточку!
Потроху відвідувачів прибувало. Два столики зайняла компанія веселих і гомінких австрійських фендриків. За столом ліворуч шушукалися двоє спекулянтів. Дві проститутки пили лимонад за столиком біля вікна. Квартет заграв «Ваши пальцы пахнут ладаном»[368].
Парчевський зіпер обличчя на руки.
— Можливо, я трохи зарано почав воювати? З сімнадцяти років. Ви пам'ятаєте Жайворонка, Піркес?.. Він почав з чотирнадцяти. Шістнадцяти він загинув. З «Георгіями» на грудях. Кому це було потрібно?
Піркес завовтузився на стільці. Парчевський його спинив:
— Я знаю, що ви скажете, Шая. Не треба. Я знаю й те, що у вас зовсім не туберкульоз після сухого плевриту. І знаю, що цю кулю ви дістали під Гніванським мостом, в червоно-гвардійському загоні. «Георгія» вам за це ніхто не давав. Хочете мій один? — Парчевський поклав руку на свої чотири хрести. — Хочете всі? І той, що за Перемишль, і той, що за Раву-Руську, і за Стоход, і за карпатський прорив![369] От цією шаблею я зрубав тоді шістнадцять австрійських голів. Отаких самих, — він кивнув на фендриків за сусіднім столом. — Кому це потрібно? В ім'я чого?.. Бефстроганов, два рази, — кинув він прапорщику-офіціанту, що схилився з карточкою біля них. — А посвідку про плеврит вам видав доктор Крайвич — гінеколог, зауважте. На вашому місці я б спішно шукав терапевта. Крім того, Крайвич більшовик і підпільник. Державній варті це відомо. Не треба бліднути, Шая. Але на місці Крайвича я б не затримувався тут довше двох-трьох днів…
Квартет змовк, але в залі було вже доволі гомінко. Прийшли актори з театру мініатюр разом із своєю. примадонною, каскадною солісткою Колібрі. Вона справді була крихітна й мініатюрна, мов ліліпутка. Як і належить, чотири актори і дві актриси негайно ж зняли претензійний галас на цілий базар. З драматичного театру прийшов любовник Сокалов з дружиною, інженю Долімовою. Якийсь німецький лейтенант пив пиво удвох з своєю вівчаркою. Вівчарка сиділа на стільці, перед нею на столі стояв кухоль, і вона хлебтала пиво не Поспішаючи. Актриси мліли і стріляли очима на лейтенанта. Лейтенант презирливо не зважав.
368
«Ваши пальцы пахнут ладаном…» — початкові слова пісні, написаної артистом естради і кіно Олександром Миколайовичем Вертинським (1889–1957).
369
І той, що за Перемишль, і той, що за Раву-Руську, і за Стоход, і за карпатський прорив! — Маються на увазі бої в серпні — жовтні 1914 р., під час яких російські війська відбили контрнаступи австро-угорських військ у Польщі.