Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Коли Сапфіра розповіла про це Насуаді, ошелешена звісткою дівчина стала радитися з Арією та ельфами, що ж їм робити. Уся їхня компанія нагадувала драконові зграйку переполоханих сойок, що скрекотіли одна поперед одної, не в змозі вирішити, куди ж їм тікати. Кілька разів вони навіть наполягали, щоб під час наступних нічних вильотів Сапфіра здіймалася в небо разом із Блодхгармом, який завдяки магії набув би подоби Ерагона. Дракон категорично заперечив. Справді-бо, одна річ — дозволити ельфові всадовити собі на спину примару Вершника, а вже зовсім інша — літати з ним. І як Насуада її не вмовляла, Сапфіра все одно була проти. Вона наполягала на тому, що літатиме з ельфом тільки тоді, як виникне справжня загроза повітряного бою.
Тепер же дракон позіхнув, випростав праву лапу, загнавши пазури в землю. Потім він знову розслабився, обкрутив себе хвостом і, вмостивши голову на передні лапи, став мріяти про оленів та іншу дичину.
За якийсь час Сапфіра почула тупотіння ніг — схоже, хтось стрімголов мчав до червоного намету Насуади. Дракон вирішив не звертати на це уваги, адже повз нього по сто разів на день сновигало безліч усіляких посланців. Та коли Сапфіра була дуже близькою до того, аби знов поринути в сон, до її слуху долинуло тупотіння іще одного бігуна.
А потім іще двох. Не розплющуючи очей, вона висунула з пащі кінчик язика й попробувала ним повітря — жодних нових відчуттів. Вирішивши, що ця метушня не варта уваги, Сапфіра таки провалилася в сон, де пірнала в холодне озеро із зеленою водою та ловила чудову смачну рибу.
Дракона розбудили чиїсь розлючені крики, проте він навіть не ворухнувся, а просто слухав, як доволі великий гурт кругловухих двоногих істот сперечається між собою. Вони були надто далеко від Сапфіри, щоб можна було розрізнити слова, проте за їхніми голосами вона зрозуміла, що вони ось-ось ладні кинутися одне на одного. Це неабияк здивувало дракона. Звісно, поміж варденами, яких він вважав за велетенське стадо, досить часто виникали всілякі сварки, та Сапфіра ще жодного разу не чула, щоб двоногі сперечалися між собою так довго й так пристрасно.
Невдовзі волання двоногих стало ще гучнішим, тож Сапфіра й собі почала дратуватися. Вона міцно притисла пазури до кам'яної глиби, на якій вилежувалась, і зі скреготом зробила на ній кілька довгих подряпин.
«Порахую до тридцяти трьох, — подумала вона, — і якщо вони не заткнуть пельки… нехай молять свого бога, щоб те, через що вони здійняли цей шарварок, було варте того, щоб порушувати спокій дочки вітру!..»
Коли дракон подумки вимовив цифру двадцять сім, двоногі раптом змовкли. «Ну нарешті!» — з полегшенням зітхнула Сапфіра й почала вмощуватись якомога зручніше, щоб знову поринути в сон.
Та щойно вона заплющила очі, як здалеку долинув брязкіт металу, а потім тупотіння, яке з кожною секундою ставало все ближчим і ближчим. Сапфіра знову покуштувала язиком повітря, проте відчула лиш запах темношкірих ельфів, який би вона ніколи ні з чим не сплутала, адже ті, вештаючись за нею весь час, уже встигли добряче їй набриднути.
«Що там іще?» — подумки спитала вона сама себе й стала міркувати, з якою силою варто їй зараз гаркнути, щоб усі перелякались і залишили її в спокої.
Дракон розплющив одне око — до його каменюки наближалась Насуада разом зі своїми шістьма охоронцями. Підійшовши ближче, дівчина наказала охоронцям залишитись разом із Блодхгармом та рештою ельфів, що влаштували кілька навчальних боїв на невеличкому клаптику трави. А потім Насуада спритно видерлася на камінь:
— Вітаю тебе, Сапфіро!
Дівчина була вбрана в червону сукню, що яскравою плямою вирізнялася на тлі зеленого листя яблуні, яка височіла позаду неї.
Сапфіра тим часом лише запитально закліпала очима, не маючи жодного бажання відповідати на її привітання словами. Але дівчина була так поглинута своїми роздумами, що, здавалось, геть цього не помітила. За мить вона підійшла майже впритул до Сапфіриної морди.
— Сапфіро, — прошепотіла Насуада, — мені конче треба поговорити з тобою наодинці, але я не знаю, як це зробити, адже ти можеш увійти до моєї свідомості, а от я до твоєї — ні. Слухай… Спробуй-но залишатись усередині мене, а я подумки прокажу те, що маю сказати. Раптом ти мене почуєш?