Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Карн ствердно кивнув:
— Так! Я все бачив і уважно порахував. Їх було б сто дев'яносто чотири, якби бідолаху, якому ти випатрав кишки, за мить до того не вразила в спину стріла.
Міцний Молот хрипко розреготався:
— Шкода, що їх було… так мало… Ще б семеро, і я дотягнув би до двох сотень.
Решта воїнів теж зареготали.
— Дозволь я огляну твої рани, — попрохав Рорана Карн, побачивши стрілу, що стирчала в того з лівого плеча.
— Ні! — прибрав його руку юнак. — Гадаю, серед наших солдатів чимало таких, що потребують твоєї допомоги більше, ніж я. Оглянь спершу їх.
— Роране, кілька твоїх ран можуть бути смертельними, якщо я зараз не спиню кровотечу. Це не забере багато часу.
— Ні, зі мною все гаразд, — рішуче сказав юнак. — Дай мені спокій.
— Міцний Молоте, та ти лиш поглянь на себе!
Роран не чекав на таку відповідь. Він трохи постояв, а потім і справді оглянув себе з ніг до голови.
— Отакої! — вдавано спокійно присвиснув Міцний Молот. — Тоді зроби все якомога швидше.
Доки Карн витягував з його плеча стрілу й бурмотів різні закляття, Роран бездумно дивився в глибоке небо, що в цю мить було таким порожнім, як і його душа. Рани, що їх лікував чарівник, спочатку боліли, потім давали знати про себе свербінням, а потім усе поступово вщухло. Щоправда, Роран ще й досі відчував неймовірну втому, зате його голова була значно яснішою, ніж раніше. Схоже, Карн витратив на його зцілення чимало сил, бо обличчя чарівника геть посіріло, а сам він тремтів усім тілом. Аби не впасти, Карн обіперся руками собі об коліна й простояв так доволі довго.
— Ну, я піду… — нарешті сказав він, насилу перевівши подих. — Спробую допомогти іншим пораненим. — І він пішов, похитуючись так, ніби випив надто багато елю.
Роран стурбовано глянув йому вслід. Треба було рушати й самому, бо Міцний Молот іще й досі не знав, чи залишився хто живим із решти повстанців. Юнак обвів поглядом поле бою. Скрізь лежали мертві тіла, одні — у червоних строях армії Галбаторікса, другі — у сірих вовняних сорочках, яким надавали перевагу вардени.
— А що з Едріком і Сандом? — спитав Роран у Харалда.
— Мені дуже шкода, Міцний Молоте, але я не бачив нічого, крім свого меча.
Невдовзі Роран помітив на даху найближчої хатини кількох лучників.
— Що з Едріком і Сандом? — закричав він до них.
— Ми не знаємо, Міцний Молоте! — відповіли ті.
Тоді Роран у супроводі Харалда та ще трьох воїнів повільно пішов до центрального майдану селища, добиваючи кожного ворожого солдата, який видавав себе рухом чи стогоном. Невдовзі вони опинилися там, де число загиблих варденів значно перевищувало загиблих солдатів Галбаторікса. Сумно роззирнувшись навкруги, Харалд грюкнув мечем об щит і гукнув:
— Агов, є хто живий?
— А хто ви такі? — почувся за якусь мить голос із-за стіни одного з найближчих будинків.
— Харалд, Міцний Молот і ще кілька варденів. Якщо ти служиш Імперії, то здавайся, бо всі твої брати мертві й ти не зможеш нас подолати!
За будинком хтось завовтузився, а потім зі схованки почали виходити воїни. Дехто з них допомагав іти своїм пораненим товаришам. І всі вони були так сильно заляпані кров'ю, що Роран спочатку навіть не зрозумів, повстанці це чи слуги Галбаторікса. Загін складався з двадцяти чотирьох відчайдухів. Одним з останніх до Рорана вийшов Едрік, який майже ніс на собі воїна, що втратив під час бою праву руку.
Міцний Молот зробив знак, і двійко його людей мерщій кинулись до капітана, щоб допомогти йому. Знявши із себе пораненого бідолаху, Едрік гордо випростався, підійшов до Рорана й зазирнув йому прямо в очі. За виразом його обличчя важко було збагнути, що в нього на душі. Якийсь час обидва так і стояли непорушно. Навколо них запанувала гробова тиша.
Першим заговорив капітан:
— Скільки твоїх людей вижило?
— Більшість… Не всі, але більшість.
Едрік кивнув:
— А Карн?
— Він теж живий… А що сталося із Сандом?
— Йому не судилось вижити. Кілька хвилин тому він віддав богу душу. — По цих словах Едрік глянув кудись над головою Рорана, а потім перевів погляд на гору ворожих тіл: — Ти порушив мій наказ, Міцний Молоте.
— Так, порушив.
Едрік простяг руку до нього.
— Капітане, ні! — вигукнув Харалд, зробивши крок уперед. — Якби не Роран, ніхто б із нас не вижив! А бачили б ви, як він самотужки порішив майже дві сотні ворожих солдатів!
Слова Харалда, здається, не справили на Едріка жодного враження, бо він і далі стояв перед Рораном, тримаючи випростану руку. Міцний Молот зберігав спокій.