Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Тим часом Харалд став не на жарт хвилюватися.
— Роране, — зашепотів він, — ти ж знаєш… ми твої люди. Скажи нам одне слово, і…
— Не будь дурнем, — похитав головою Міцний Молот.
— Радий, що в тебе залишилась бодай крапля здорового глузду, юначе, — процідив крізь зуби Едрік. — А ти, Харалде, заткни пельку, якщо не хочеш надалі служити погоничем віслюків!
Роран покрутив у руці свого молота й віддав його Едріку. Потім він розстебнув пояс і зробив те саме з мечем та кинджалом.
— Це все. У мене немає іншої зброї, — похмуро мовив юнак.
Едрік кивнув і закинув пояс із мечем собі на плече.
— Роране Міцний Молоте, я усуваю тебе від командування. Даєш слово честі, що не спробуєш утекти?
— Даю.
— Гаразд. Тоді зараз допоможеш нам, але потім будемо вважати тебе в'язнем. — Едрік роззирнувся навкруги й тицьнув пальцем на одного з воїнів: — Гей, Фуллере, ти будеш виконувати обов'язки Рорана, доки ми не повернемось до нашого табору й Насуада не вирішить, як бути з тими, хто відмовляється виконувати мої накази.
— Слухаюсь, капітане, — кивнув Фуллер.
Кілька годин Роран працював, допомагаючи решті воїнів збирати загиблих повстанців і ховати їх на околиці села. Виходило так, що з його вісімдесяти одного воїна загинуло всього дев'ятеро, тимчасом як Едрік із Сандом втратили майже півтори сотні. Вони б, поза сумнівом, втратили ще більше, якби дехто з Едрікових вояків не залишився з Рораном після того, як той витягнув їхнього капітана з халепи.
Завершивши ховати своїх загиблих, вардени спочатку поповнили запаси стріл, а потім знесли на центральний майдан тіла всіх ворожих солдатів. Вони забрали в них усю зброю, обклали гору понівечених тіл хмизом і розвели багаття. Повітря вмить сповнив сморід, а в небо здійнявся стовп їдучого чорного диму, крізь який сонце здавалося пласким червоним диском.
Жінки й хлопчика тим часом ніде не було. Їхніх тіл повстанці також не знайшли, тож Роран задоволено посміхнувся, розуміючи, що вони втекли відразу ж, як розпочався бій. Урешті-решт, це було найрозумніше, що вони могли зробити. Міцний Молот із полегшенням зітхнув і подумки побажав, щоб удача завжди була на їхньому боці, де б вони не опинились.
За кілька хвилин до того, як вардени вже збиралися покидати злощасне село, до Рорана повернувся Сніговій. Спочатку скакун усього боявся й нікому не дозволяв до себе наближатись. Та варто було Роранові заговорити до нього тихим спокійним голосом, як Сніговій миттю заспокоївся й сам неквапом підійшов до свого хазяїна. Потому Карн допоміг Міцному Молоту почистити й перев'язати скакунові рани.
Роран вирішив не мучити бідолашного жеребця, аж доки той остаточно не одужає, тож прив'язав його до каравану коней-важковозів. Така компанія Сніговію відразу ж не сподобалась, бо він став прясти вухами, роздратовано вимахувати хвостом, а потім заіржав, показавши великі білі зуби.
— Поводься добре, — мовив Роран і поплескав його по шиї. Сніговій заіржав щось у відповідь, та Міцний Молот, ясна річ, нічого не зрозумів, бо не знав мови коней.
Треба було рушати. Юнак скочив на спину коня одного із загиблих варденів і став у хвості повстанської колони, яка вже вишикувалась між будинками. Він намагався не звертати уваги на прикуті до нього погляди, хоч йому й було дуже приємно, коли декілька воїнів вигукнули:
— Ти молодчина, Роране!
Чекаючи на Едріка, який мав віддати наказ рушати, юнак думав про Насуаду, Катріну й Ерагона. У нього аж мороз по шкірі пройшов, коли він спробував уявити, як ті зреагують на звістку, що він не підкорився наказові капітана. Проте невдовзі Міцний Молот заспокоївся, подумки сказавши сам собі: «Я зробив так, як було треба. І я ніколи про це не шкодуватиму, навіть якщо мене покарають».
— Рушай! — долинув голос Едріка з голови колони.
Роран пришпорив свого скакуна. Загін варденів риссю помчав на захід, подалі від селища.
За їхніми спинами здіймався в небо чорний стовп диму.
ЗВІСТКА З МАГІЧНОГО ДЗЕРКАЛА
Вранішнє сонце торкнулось луски Сапфіри, сповнивши все її тіло приємним теплом. Вигріваючись, дракон лежав на великій пласкій кам'яній брилі за кілька футів від порожнього намету Ерагона. Через нічні виліти, які Сапфіра стала робити після того, як Насуада відправила Вершника до Фартхен Дура, їй цілими днями хотілося спати.
Сапфіра добре розуміла, що ці польоти потрібні для того, щоб усі думали, нібито Ерагон не покидав повстанський табір, але одноманітність її просто вбивала. До того ж, хоч вона й не боялась темряви, але їй страх як не подобалося літати вночі, оскільки, як не крути, а дракони навіть близько не були нічними тваринами. Насамкінець Сапфіру дратувало те, що вардени ще й досі не переправились на другий берег річки, відтак їй щоночі доводилося кружляти над однією й тією самою місциною. Чи не єдиною більш-менш значущою для Сапфіри подією було те, що кілька днів тому вона помітила в небесах на північному сході червону луску Торнака, Скоріше за все, той теж помітив Сапфіру, але не наважився вступити в бій і попрямував далі вглиб Імперії.