Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Невдовзі дракон спрямував свою свідомість у напрямку Фартхен Дура.
«Я вже лечу, малий!» — прошепотів він.
ЧОТИРИ БАРАБАННІ УДАРИ
Коли біловолоса жінка-гном Хадфала, ватажок Дургрімст Ебардак, звелася з-за столу, де зібралось засідання кланів, і вимовила коротку фразу рідною мовою, Ерагон так різко подався вперед, що в його тілі напружився кожен м'яз.
Хюндфаст тим часом забубонів йому на ліве вухо, перекладаючи почуте:
— Від імені свого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля.
Вершник полегшено зітхнув. «Один є», — подумав він. Утім для того, щоб стати правителем гномів, Орик мав набрати переважну більшість голосів решти ватажків. Закон гномів був такий: якщо нікому з ватажків не пощастить набрати потрібної кількості голосів, то вибори мав покинути той із них, хто набрав найменшу кількість.
Після цього в засіданні оголошувалась перерва на три дні. Потім починали наступне голосування. І все це мало тривати аж доти, доки комусь із ватажків кланів таки не пощастить набрати переважної більшості голосів. Потому решта зібрання мала присягнути йому на вірність як новому королю. Але час грав проти варденів, тому Ерагонові страшенно кортіло, щоб голосування відбулося в один раунд або принаймні щоб гноми розпочали наступний раунд уже за кілька годин, не чекаючи цілих трьох днів. В інакшому разі він годен був розтрощити їхній кам'яний стіл одним ударом кулака.
Та як би там не було, а перший ватажок, Хадфала, покладала свої надії саме на Орика, що загалом було непоганим знаком, адже Ерагон знав, що до замаху на нього жінка-гном підтримувала Ганела з Дургрімст Квон. І якщо Хадфала змінила свій вибір, у Орика були всі шанси на те, що й інший прибічник Ганела, грімстборітхн Ундин, також віддасть свій голос за нього.
Наступним мав сказати своє слово Галдхієм із Дургрімст Фельдуност. Він повагом звівся з-за столу, але був такий дрібний на зріст, що здавався вищим, коли сидів на своєму стільці.
— Від імені мого клану, — мовив він, — я голосую за грімстборітхна Надо як за нашого нового короля.
Орик зиркнув на Ерагона.
— Ну що ж, це було доволі прогнозовано, — прошепотів він.
Вершник кивнув у відповідь і глянув на Надо. Круглолиций гном посмикував себе за кінчик жовтої бороди, маючи напрочуд задоволений вигляд.
Потім з-за столу звівся Манндрат із Дургрімст Ледвонну:
— Від імені мого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля. — Орик кивнув йому на знак подяки, і Манндрат відповів йому таким самим жестом.
Коли Манндрат сів, усі присутні прикипіли поглядами до Ганела, й у залі запанувала така тиша, що Ерагонові на мить здалося, ніби всі перестали дихати. Як ватажок релігійного клану Квон і найвищий священик Гунтери, головного бога гномів, Ганел користувався надзвичайною повагою у свого народу. Отже, не виключено було те, що корону отримає саме той ватажок, якому він віддасть свій голос.
— Від імені мого клану, — мовив Ганел, — я голосую за грімстборітхна Надо як за нашого нового короля.
По залі прокотилася хвиля придушеного шепоту, а сам Надо розплився в задоволеній посмішці. Ерагон тим часом тільки міцніше стис кулаки й подумки вилаявся.
— Не втрачай надії, юначе, — підбадьорив його Орик. — Ми ще й досі маємо шанс на перемогу. Адже раніше вже бувало таке, що грімстборітхн Квон програвав голосування.
— Але як часто це бувало? — нервово прошепотів Ерагон.
— Досить часто.
— А коли це сталося востаннє?
Орик нервово завовтузився на стільці й відвів погляд убік.
— Вісімсот двадцять чотири роки тому, коли королева… — Орик не встиг договорити, бо з-за столу звівся Ундин із Дургрімст Раньї Хефтин.
— Від імені мого клану, — мовив той, — я голосую за грімстборітхна Надо як за нашого нового короля.
Орик схрестив руки на грудях. Ерагон міг бачити його обличчя тільки збоку, але й так було зрозуміло, що він спохмурнів.