Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Вираз на обличчі Надо змінився із задоволеного на дуже задоволений.

— Барзул, — буркнув Орик, аж посірівши від люті. За мить він так сильно вп'явся в бильця свого крісла, що ті жалісно заскрипіли, а на його руках повипиналися жили. — Брехун і зрадник… він обіцяв свій голос мені!

У Ерагона похололо всередині:

— Але чому він тебе зрадив?

— Він двічі на день ходить до храму Синдри. Я міг би й здогадатися, що він ніколи нічого не зробить проти волі Ганела. От халепа! Виходить, увесь цей час Ганел просто зі мною грався. Я… — хотів продовжити гном, але змушений був замовкнути, оскільки всі прикипіли поглядом до нього. Насилу вгамувавши свою лють, він устав й обвів поглядом ватажків усіх кланів.

— Від імені мого клану, — сказав Орик мовою гномів, — я голосую за себе як за нового короля. Якщо ви оберете мене, то обіцяю, що в нашого народу буде ще більше золота й слави, і він житиме на цій землі вільно, не боячись того, що Галбаторікс зруйнує наші домівки. Присягаюся честю своєї родини.

— П'ять на чотири, — прошепотів Ерагон Орику, коли той сів на своє місце. — Проте… не на нашу користь.

— Я ще не розучився рахувати, Ерагоне, — роздратовано буркнув у відповідь гном.

Ерагон поклав руки на коліна, переводячи погляд з одного гнома на іншого. Йому не сиділось на місці. Вершник знав, що має зробити все для того, щоб Орик став новим королем, але це слід було зробити так, аби гноми й надалі його поважали, згодившись допомагати варденам у їхній боротьбі проти Імперії. Та як Ерагон не старався, йому не спадало на думку нічого розумнішого, ніж просто сидіти й спокійно чекати.

Наступним звівся Хавард із Дургрімст Фангхур. Притиснувши підборіддя до грудей, Хавард надув губи й постукав по столу двома пальцями, що залишились на його правій руці. Старий воїн мав дуже замислений вигляд. Вершник тим часом нервово совався на своєму стільці, відчуваючи, як його серце ледь не вистрибує з грудей. «Цікаво, а він дотримає слова, даного Орикові?» — подумав юнак.

Хавард іще раз постукав по столу пальцями, а потім несподівано ляснув по його поверхні всією долонею:

— Від імені мого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля.

Побачивши, як очі в Надо стали круглі, немов дві великі монети, Ерагон зітхнув із неабияким полегшенням. Гном тим часом так сильно заскреготав зубами, що на його скулах повипинались м'язи.

— Ха! — буркнув Орик. — Ось тобі каменюка в лоба.

Тепер усьому зібранню залишалось почути голоси тільки двох ватажків — Хрейдамара та Корун. Хрейдамар, невеличкий плечистий гном, грімстборітхн Урзхад, мав дуже стурбований вигляд, а Йорун із Дургрімст Вреншррг гладила кінчиком пальця шрам на своїй скроні й була задоволена, мов пещена кішка.

Чекаючи їхнього слова, Вершник затамував подих. «Якщо Йорун, — розмірковував Ерагон, — проголосує за себе, а Хрейдамар ще й досі зберігає їй вірність, то зібрання чекатиме ще один раунд виборів. Але навіщо ж їй голосувати за себе? Шансів на перемогу в неї нема, а затягнувши голосування, вона все одно нічого не виграє. Перед другим туром її ім'я в будь-якому разі викреслять, тож я сумніваюся, що вона голосуватиме за себе лиш задля того, аби колись похвалитися своїм онукам, мовляв, у далекому минулому вона була претендентом на трон. Проте якщо вона й справді це зробить, а Хрейдамар на її боці, то треба буде чекати наступного туру… Ох! Якби ж то я міг зазирнути в майбутнє! А що буде, як Орик раптом програє? Тоді я можу захопити всю залу, зробивши так, що до неї ніхто не ввійде, але…»