Рукопис, знайдений у Сараґосі

Одного вечора прийшов до мене якийсь незнайомець, старанно огорнутий широким плащем. Я навіть злякався, тим більш, що лице він ховав під маскою. Таємничий чоловік дав мені знак, щоб я сів, він також сів і сказав:

— Сеньйоре Ервас, ти начебто приятелюєш з сеньйорою Сантарес, тому я хочу щиро й відверто з тобою поговорити. Справа серйозна, і я б не хотів залагоджувати її з жінкою. Сеньйора Сантарес довірилася певному жевжику по імені дон Кристобаль Спарадос. Сьогодні він перебуває у в’язниці разом із сеньйором Ґораньєсом, батьком твоєї господині.

Той безумець думав, що він проник у державну таємницю, відому тільки кільком достойникам, але він помилявся; я зате знаю її в усіх подробицях. Я розповім її тобі в кількох словах. Рівно через тиждень, коли мине півгодини після заходу сонця, я пройдуся перед вашими дверима й три рази вимовлю ім’я ув’язненого: Ґораньєс, Ґораньєс, Ґораньєс. Після третього разу ти вручиш мені гаманець із трьома тисячами пістолів. Сеньйора Ґораньєса вже немає в Сеґовії, він був перевезений до в’язниці в Мадриді. Його доля має вирішитися в першій половині тієї самої ночі. Оце й усе, що я мав тобі сказати.

І сказавши це, замаскований чоловік підвівся й пішов.

Я знав, а радше здогадувався, що сеньйора Сантарес не має ніяких фінансових засобів, тому вирішив звернутися за допомогою до дона Беліала. Я повідомив свою господиню, що дон Кристобаль втратив довіру своїх начальників і не може більше у неї бувати, але що я маю знайомих у міністерстві й сподіваюся на щасливе завершення своїх старань. Надія врятувати життя батькові переповнила сеньйору Сантарес надзвичайною радістю. До всіх почуттів, які вона до мене мала, була додана ще й вдячність. Її відданість здавалася тепер менш порочною. Такі великі благодіяння повністю знімали з неї у власних очах усі гріхи. Нові насолоди відбирали у нас усі години.

Я вирвався на одну ніч, аби піти до дона Беліала.

— Я чекав тебе, — сказав він мені. — Я знав, що розкаяння твоє триватиме недовго, а докори сумління — ще коротше. Всі сини Адама виліплені з однієї глини. Але я не сподівався, що тобі так швидко набридне насолода, якої ніколи не знали навіть королі цієї малої кулі, котрі не куштували моїх цукерок.

— На жаль, сеньйоре дон Беліал, — відповів я, — ти наполовину маєш рацію, але щодо теперішнього мого життя, то воно мені аж ніяк не набридло. Навпаки, я побоююся, що якби воно якимось чином змінилося, то втратило б для мене свою привабливість.

— І все ж, — сказав дон Беліал, — ти прийшов до мене по три тисячі пістолів, якими хочеш купити свободу сеньйора Ґораньєса. Ти, мабуть, не знаєш, що як тільки він буде виправданий, то одразу перевезе в свій дім доньку й онучок, яких уже давно хоче зробити дружинами двох чиновників своєї канцелярії. В обіймах тих щасливих чоловіків ти побачиш два чудові створіння, які подарували тобі свою невинність, а в нагороду хотіли тільки певної участі в тих насолодах, джерелом яких ти був сам. Більше спонукувана почуттям суперництва, ніж ревнощами, кожна з них вважала вищою нагородою для себе те щастя, причиною якого сама ж і була, і без заздрості раділа щастю, яким обдаровувала тебе інша. Їхня мати, більш досвідчена, але не менш пристрасна, завдяки моїм цукеркам могла без образи дивитися на щастя дочок. Після таких хвилин — як же ти станеш жити далі? Чи підеш шукати узаконених насолод шлюбу, чи зітхатимеш за почуттями кокетки, яка не запропонує тобі нічого схожого на насолоди, яких жоден смертний до тебе не знав?