Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Збирання врожаю здійснювалося серпами, спочатку з кременю та кварциту, а із середини II тис. до н. е. з бронзи. Протягом тисячоліть типи та форми серпів змінювалися. Уперше суцільні крем’яні серпи дугоподібної форми трапляються лише на поселеннях кінця ранньої бронзи. Масове ж розповсюдження припадає на середній період. Особливою популярністю користувалися так звані волинські серпи — великі знаряддя з вузьким гострим кінцем та широкою п’яткою. Їхньою особливістю була чудова обробка ретушшю, внаслідок чого одержували знаряддя завтовшки 0,5 см. Крім типових серпів, що мають характерну дзеркальну залощеність, використовувалися жнивні знаряддя, названі серпами-сікачами. Це були грубі знаряддя із слабо вигнутим, майже рівним лезом. Існує думка, що такі сікачі, або різаки, слугували для обробки та розчистки ділянок, які заросли чагарником. Усі серпи закріплювалися в руків’я — кістяні чи дерев’яні. Засоби кріплення, запропоновані Г. Кларком, Е. Кервеном, С. М. Вібіковим та Г.-Б. М. Бланке, виглядають досить переконливо[331].

Існує припущення, що зрізали, вірніше, відламували лише колос та верхню частину стеблини, а стерню спалювали на добриво. Однак наявність великої кількості серпів указує на те, що відламування не мало широкого розповсюдження.

Порівняння ефективності роботи сучасних серпів та давніх кременевих свідчить про бездоганність форми останніх та їхню високу продуктивність. Не виключено, що волинські серпи виникли під впливом бронзових знарядь. Збігається час їхньої появи (XVI— XV ст. до н. е.), вражає типологічна тотожність. За доби пізньої бронзи, особливо на території лісостепової Правобережної України, розповсюджуються своєрідні серпи, що складаються з 2—3 тонких загострених пластинок, які встановлюються у рогову або дерев’яну загострену основу. Поламка однієї з пластинок потребувала лише заміну її й не псувала всього знаряддя. Так, приблизно через 1000 років населення оцінило своїх енеолітичних попередників і повернулося до більш давніх складених серпів, які використовувалися поряд із суцільними.

Майже у всіх житлах доби бронзи зернотерки та ступки пов’язані з мливом зерна. Зернотерки були дво- та одноручними. Вони мало змінилися протягом бронзової доби. Їх виготовляли з місцевих порід каменю, твердих та крупнозернистих. Крім зернотерок трапляються уламки неправильної форми кам’яних брил із чашеподібними заглибленнями в центрі. Заглиблення добре оброблені крапковою технікою, але не відшліфовані. Г. Ф. Коробкова вважала, що ніздрювата поверхня таких ступок робилася свідомо — для полегшення обробки зерна. Експериментальні досліди показали виключну трудомісткість борошно мельного виробництва. Дослідники пишуть, що на зернотерках, подібних до тих, що відносяться до бронзової доби, за день можна було намолотити не більше як 2— 2,5 кг борошна. Велика кількість різноманітних ступок є свідченням того, що населення часто виготовляло не борошно, а крупу, та їло не хліб, а переважно кашу.

Природні умови, родючі грунти лісостепової України, а також велика кількість землеробських знарядь праці дає можливість із достатньою певністю твердити, що землеробство в господарстві населення, яке мешкало на цій території за доби бронзи, було головним заняттям.