Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
По цих словах загін із тридцяти солдатів покидав свої арбалети, зблиснув лезами мечів і з бойовими криками кинувся на Рорана та його повстанців.
Озирнувшись через плече, Міцний Молот побачив украй збентежене обличчя Харалда.
— Командире, — вичавив той із себе, — їх значно більше, ніж нас.
— Ну то й що! — відповів Роран, не зводячи погляду з ворогів, що невпинно наближалися, незважаючи на те, що четверо з них уже встигли впасти на землю, вражені стрілами повстанців.
— Якщо вони нападуть усі разом, — знову почав був Харалд, — то ми не втримаємось.
— Так, але вони навряд чи до цього додумаються. Поглянь, наші лучники посіяли в їхніх лавах паніку. Схоже, ми вбили їхнього командира, тож нам треба зібратись на силі, й вони ніколи нас не переможуть.
— Міцний Молоте, але ж ми не зможемо самотужки перебити стількох ворогів!
Роран озирнувся на Харалда з неприхованим подивом:
— Ще й як зможемо! Адже ми б'ємося, щоб захистити наші родини й повернути назад наші землі, а вони б'ються лиш тому, що їх примусив Галбаторікс. Вони не ринуться в бій із таким запалом, як ми. Думайте про свої родини, думайте про свої домівки й пам'ятайте, що ви захищаєте саме їх! Воїн, який б'ється за щось більше, ніж своє життя, завжди перемагає! — Міцний Молот палко закликав своїх солдатів до бою, а перед його очима стояла Катріна в блакитній весільній сукні. Він відчував запах її шкіри, чув її тихий шепіт, як тоді, коли вони розмовляли вночі.
Тим часом ворожий загін таки зумів прорватися до них. Шепіт Катріни стих, і до Рорана стали долинати лише брязкіт мечів та глухе гупання його молота, коли він із неймовірною силою опускав його на шоломи солдатів Імперії. Вороги відчайдушно кидались на нього, та не могли бути рівнею ані йому, ані його вірним повстанцям. Завдавши смертельного удару останньому з нападників, Роран здійняв молота над головою й напівбожевільно зареготав. Його охопила шалена радість. Так, він знищив усіх, хто міг заподіяти шкоду Катріні та їхньому маляті!
За мить командир глянув на своїх воїнів і полегшено зітхнув, побачивши, що жоден із них не зазнав серйозних поранень. У розпалі битви до загону приєдналося кілька лучників, які сиділи на дахах. Тепер вони хвацько гарцювали на своїх конях поруч із Міцним Молотом. Він розплився в посмішці:
— Ласкаво просимо до пекла!
— А тут і справді спекотно! — жартом на жарт відповів один із них.
Потому Роран тицьнув заляпаним кров'ю молотом у правий бік вулиці.
— Ти, ти й ти, — наказав він, — складіть тіла он там. А воза відсуньте ліворуч! Ми зробимо невеличкий прохід, так, щоб одночасно до нас могли дістатися не більше двох або трьох ворожих солдатів.
— Гаразд, командире! — відповіли повстанці, зістрибнувши з коней.
Не звернувши жодної уваги на стрілу, що летіла йому прямісінько в голову, Роран прикипів поглядом до останнього ворожого загону, який налічував добру сотню солдатів і вже вишикувався в атакувальний порядок.
— Мерщій, мерщій! — підбадьорював він своїх воїнів, що перетягували понівечені тіла. — Вони вже наступають! Харалде, допоможи!
Тепер нерви Міцного Молота були напружені, мов тятива. Він заспокоївся тільки тоді, коли четверо варденів кинули на купу останній ворожий труп і швидко застрибнули на своїх скакунів. А вже за мить на їхню барикаду налетіла ворожа хвиля, пориваючись розчавити їх одним-єдиним ударом.
Проте будинки, перекинутий віз і купа тіл уповільнили рух нападників, а перегодом солдати Імперії взагалі майже зупинилися. Опинившись у вузькому проході, вони не мали змоги маневрувати й збились отарою, залишаючись геть беззахисними перед повстанськими лучниками, що відразу ж стали посилати їм на голови десятки стріл.
Дві перші шеренги содатів Галбаторікса були озброєні списами, тож Роран проклинав усе на світі, добре розуміючи, що йому навряд чи вдасться дістати ворогів своїм молотом. Юнак відбив кілька ударів, але одному із солдатів у червоних сорочках усе ж таки пощастило поранити в ногу Сніговія. Скакун пронизливо заіржав і спробував стати дибки — Роран ледь не злетів на землю.