Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Не багато. Давайте, бабо, три.

— Як три, то й три. Мені що, аби гроші. Пляшки з тобою є? — спитала стара Хведосю.

— Нема.

— А ти ж принесеш?

— Аякже. Їй-бо, принесу.

Тоді стара пошвендяла до другої хати.

Як доходили до хати, Хвеся сказала Василеві:

— Приходьте до нас частіше.

— Добре.

А Анатоль загадково подивився на Василя й спитав:

— Де це ти був?

— Ми вдвох по горілку ходили, — за Василя сказала Хвеся, й Василеві нічого було відповідати. Йому лишилося тільки усміхнутись.

— От чорти, — сказав Анатоль, а батько цікаво подививсь на Василя. На його думку, добрий зять був би. Увійшла Мотря.

— Кликала Оляну — не хоче.

— Що ж вона каже? — питає Карпо.

— Нічого не каже — не хоче.

— Гм… Дивно. От тобі й на. Щось негаразд.

— Ну, почнемо! — І почалося.

До міста хлопці поїхали другого дня.

— Гарненька в тебе сестричка, — сказав Василь.

— Ти од неї подальше, ну тебе к чорту. Зіпсуєш дівча. Ти ж такий.

Але Василь у душі усміхнувся. Він уже умовив Хвесю приїхати до нього. Вона приїде з Оляною. Оляна знає, де він живе, бо приходила туди, як у нього жив Анатоль. Хлопці зустріли Зіну з панчішної фабрики. Василь до неї підійшов просто, як підходять до давно знайомої людини, а це Анатоля вразило. Що ж бо то було, що вона навіть із презирством на Анатоля дивиться? Але й злий, чортячий її погляд йому подобається. Вона наче потовщала, пом’якшала в тілі й ще більше приваблювала Анатоля. Гарні фільдеперсові панчохи на литках так обтягнулися, що мало не луснуть. Так само зелена баядерка оддувалася на стегнах, і Анатоль відчував м’якість її тіла.

Газовий рожевий шарф димом гойдався коло рожевих щік і кидав на лице тонку й ніжну свою тінь.

— Що вона каже? — сердито спитав Анатоль Василя, як той попрощався з Зіною.

— Нічого такого… Ти їй чогось не подобаєшся. Каже, що в тобі є щось таке, що одштовхує її від тебе.

— Ну й чорт її бери, — сказав Анатоль. Хлопці сіли в трамвай, позаду десь дзенькнуло, і трамвай тихо та рівно поїхав.