Рукопис, знайдений у Сараґосі

— Не знаю, сеньйоре, що ти називаєш щасливою можливістю. Я був би потворою, якби схотів зловжити довірою матері й невинністю її дочок. Я зовсім не такий збоченець, як ти, сеньйоре, гадаєш.

— Я гадаю, — відповів дон Беліал, — що ти ані кращий, ані гірший, ніж усі інші діти Адама. Люди зазвичай відчувають моральні сумніви перед скоєнням злочину, а після його скоєння переживають докори сумління, гадаючи, що завдяки цьому зможуть утриматися на дорозі цноти. Вони б не знали цих неприємних відчуттів, якби завдали собі труду витлумачити, що таке цнота. Вони вважають цноту ідеальною якістю, існування якої приймають без роздумів, а тим самим поміщають її серед забобонів, які, як ти знаєш, є твердженнями, не підкріпленими попереднім проникненням в суть речей.

— Сеньйоре дон Беліал, — відповів я, — мій батько якось дав мені шістдесят сьомий том свого твору, який містив основи науки про мораль. Забобон, на його думку, не є твердженням, не підкріпленим попереднім проникненням в суть речей, а твердженням, вже встановленим до нашого приходу на світ і переданим нам, так би мовити, в спадщину. Звички дитячих років кидають у наші душі перші зародки тих тверджень, приклад розвиває їх, а знання справ зміцнює. Тримаючись їх, ми стаємо порядними людьми, роблячи більше, ніж вимагають закони, ми стаємо цнотливими.

— Це визначення, — сказав дон Беліал, — зовсім непогане й добре свідчить про твого батька. Він добре писав, а ще краще мислив. Хто знає, може, й ти підеш його слідами. Однак повернімося до твого визначення. Я погоджуюся з тобою, що забобони — це вже усталені твердження, але це ще не причина, щоб ми самі не могли їх оцінювати, якщо відчуваємо в собі сформовану здатність до суджень. Розум, який прагне проникати в суть речей, піддає забобони критиці й вивчає, чи закони також обов’язкові для всіх. Чинячи так, ти ясно побачиш, що узаконений порядок винайшли тільки для вигоди тих холодних і лінивих осіб, які очікують насолод лише від шлюбу, а добробуту — від ощадливості й праці. Однак інакше обстоїть справа з ґеніями, з пристрасними характерами, які прагнуть золота й насолод, які хотіли б прожити роки за одну мить. Що ж для них створив суспільний устрій? Життя вони проводять у в’язницях, а закінчують його в муках. На щастя, людські закони — це щось інше, ніж нам здається. Це загородки, натрапивши на які, перехожий звертає на іншу дорогу, а ті, котрі хочуть їх подолати, перескакують або підлазять під них. Однак ця тема може далеко мене завести, а вже пізно. Я прощаюся з тобою, юний мій друже, скуштуй мої цукерки й завжди розраховуй на мою допомогу.