Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Коли багаття сягнуло апогею, Корделія підступила до нього і вкинула опудало у вогонь. Полум’я ухнуло жовтогарячими язиками, в небо шугонув стовп іскор і листя, що палало.
— То нехай буде так! — закричала Корделія. Відсвіти полум’я перетворили сльози на її щоках на кров. — Гори, гори! Згоряй!
Лялька в одязі для верхової їзди зайнялася. Її обличчя обвуглювалося, червоні руки палали, білі очі-хрести стали чорними. Язики полум’я вже лизали капелюшок, загорілося обличчя.
Корделія дивилася, стискаючи і розтискаючи кулаки, не звертаючи уваги на іскри, що обпалювали шкіру, і на охоплене полум’ям листя, яке вітер підхоплював і відносив у бік будинку. Тієї миті вона не звернула б уваги, навіть якби будинок зайнявся.
Вона стояла перед багаттям, поки опудало в одязі її небоги не перетворилося на попіл, що лежав на верхівці купи попелу. А тоді, повільно, наче іржавий робот, побрела до будинку, лягла на диван і заснула мертвим сном.
Було пів на четверту ранку перед Жнивами, коли Стенлі Руїс вирішив, що можна вже припиняти роботу. Остання музика стихла двадцять хвилин тому — Шеб витримав на годину довше, ніж мар’ячі, і тепер лежав, хропучи, обличчям у тирсі. Сей Торін була у себе нагорі. Великих мисливців за трунами не було видно. Стенлі здогадувався, що ту ніч вони провели у Будинку-на-набережній. Також він подумав, що їм запропонували якусь чорну роботу, але впевнений у цьому не був. Він підвів погляд на скляні очі двоголового Зірвиголови.
— Та й знати не хочу, друже, — сказав він. — Все, що я хочу, — поспати годинок із дев’ять. Завтра будуть справжні гульки, вони не розійдуться до світанку. Отож…
Раптом десь поза будівлею пролунав пронизливий вереск. Стенлі смикнувся від несподіванки і вдарився об шинквас. Шеб, що лежав коло піаніно, підвів голову, пробурмотів «Шо таке?» і знову гепнувся головою об долівку.
Стенлі не мав ані найменшого бажання дізнаватися, хто кричав, але зробити це йому все одно довелося б. Голос був як у тієї сумної старої сучки Петті Гулящої.
— Я б із задоволенням викинув твою провислу стару дупу з міста, — пробурмотів він і нахилився під шинквас. Там стояли два ясеневих дрючки — Гамівний і Вбивця. Гамівний був із гладенького дерева і гарантовано вирубував порушника на дві години, якщо знати, в яке місце довбешки гахнути.
Порадившись зі своїми інстинктами, Стенлі взяв другого дрючка, коротшого, ніж Гамівний, розширеного угорі. На робочому кінці Вбивці стирчали гвіздки.
Стенлі проминув шинквас, вийшов у двері й опинився у напівтемній коморі, заставленій діжками. Пахло ґрафом і віскі. У дальній стіні були двері, що виходили на заднє подвір’я. Підійшовши до них, Стенлі зробив глибокий вдих і відімкнув їх.
Він весь час очікував, що Петті знову заверещить, як недорізане порося. Але надворі було тихо. Лише вітер завивав.
«Може, мені пощастило, і її вколошкали», — подумав Стенлі. Прочинив двері, водночас відступаючи назад і тримаючи дрючок із гвіздками напоготові.
Петті ніхто не вколошкав. Одягнена в нижню сорочку, всю в плямах, повія стояла на стежці, що вела до вбиральні на задньому подвір’ї. Вона дивилася на небо, стискаючи руки над грудьми під індичою шиєю.
— Що таке? — спитав Стенлі, швидко підходячи до неї. — Ти своїм криком вкоротила мені віку на десять років.
— Місяць, Стенлі! — прошепотіла вона. — Ти тільки глянь на місяць!
Він підвів погляд. І від побаченого його серце стислося. Але він намагався не показувати цього і розважливим спокійним тоном сказав:
— Та годі тобі, Петті. Це просто курява. Подумай головою. Ти ж не забула, який сильний вітер дмухав упродовж усіх цих днів. І дощу не було, щоб прибити пилюку до землі. То це пилюка, та й по всьому.
Але на куряву то було не схоже.
— Я не сліпа, — прошепотіла Петті.
У небі, за туманом, що скидався на криваву пелену, висів Місяць-Демон. Шкірився до них і підморгував одним оком.
Розділ VII
МАГІЧНИЙ КРИСТАЛ
Поки повія і бармен витріщалися на кривавий місяць, Кімба Раймер пчихнув і прокинувся.
«Чорт. Застудився на Жнива, — подумав він. — Зважаючи на те, скільки мені доведеться наступні два дні провести надворі, це може перерости в…»
Щось залоскотало йому кінчик носа, і він знову пчихнув. Звук, що вирвався з його вузьких грудей і пересушеного горла, прорізав темряву кімнати як постріл із малокаліберного револьвера.
— Хто тут? — вигукнув Раймер.