Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Відповіді не було. Раймер уявив пташку, малу, гидку і вреднющу, що залетіла до його покоїв удень, а тепер пурхала в темряві, торкаючись крилами його обличчя. Його аж мороз пробрав по шкірі, так він ненавидів їх усіх: пташок, жуків, кажанів, — і він так рвучко простягнув руку до газової лампи, що стояла на нічному столику, що мало не скинув її на підлогу.

Коли він присував лампу ближче, лоскіт повторився. Тільки тепер щось лоскотало йому щоку. Скрикнувши, Раймер відсахнувся на подушки, притискаючи лампу до грудей. Повернув вимикач, розташований збоку, почув сичання газу і натиснув кнопку іскри. Лампа загорілася, й у вузькому колі її світла канцлер побачив не пташку, а Клая Рейнолдза, що сидів на краю його ліжка. В одній руці Рейнолдз тримав пір’їну, якою лоскотав канцлера Меджису. Друга рука ховалася у плащі, що лежав у нього на колінах.

Рейнолдз незлюбив Раймера з першої їхньої зустрічі, що відбулася в лісі далеко на захід від міста — у тому самому лісі за Каньйоном Петлі, де зараз було розквартировано основний контингент війська Латіґо. Ніч була вітряна, і коли вони з мисливцями за трунами вийшли на маленьку галявину, де Раймер у компанії Ленґіла та Кройдона грівся біля багаття, поли Рейнолдзового плаща замайоріли довкола нього.

— О, сей Манто, — сказав Раймер, і двоє його супутників розсміялися. Жарт був невинний, Раймер не хотів його образити, проте Рейнолдз так не вважав. У багатьох краях, де йому довелося побувати, слово «манто» означало не плащ, а «той, що стає раком». Насправді цим жаргонним слівцем називали гомосексуалістів. Те, що Раймер (звичайний селюк під пихатою маскою цинічного мудреця) просто цього не знав, ніколи не спадало Рейнолдзові на думку. Він знав, коли люди його принижували. І якщо міг помститися, завжди так і чинив.