Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Тьотю Корд! Ти налякала мене! Ти…

— Що ти тут робиш? — повторила тітка Корд.

Нахилившись, Сюзен підняла книгу.

— Я прийшла, щоб поринути у спогади про тата, — вона поклала книгу назад на полицю. Хто вирвав ті сторінки? Ленґіл? Раймер? Навряд чи. А от те, що їх могла висмикнути жінка, що стояла зараз перед нею, більше скидалося на правду. Монети з червоного золота для цього було б цілком достатньо. «Нема питань — нема і відповідей, тож усе добре», — либонь, думала вона, опускаючи монету в свою скарбничку, спершу взявши її на зуб, аби пересвідчитися, що вона справжня.

— Спогади про нього? Благати його прощення — от що ти маєш робити. Бо ти забула його обличчя. Великий гріх на тобі, Сью.

Сюзен тільки глянула на неї, та не відповіла.

— Була з ним сьогодні? — зі сміхом у голосі спитала Корделія і заходилася терти рукою червоний слід на щоці. Сюзен збагнула, що її психічний стан помалу погіршується, а надто відтоді, як поповзли чутки про Джонаса і Корал Торін. — Була з сеєм Деаборном? Твоя піхва досі мокра від його сімені? Ану дай я сама подивлюся!

Тітка посунула до неї, схожа на примару в своїй чорній сукні з розстебнутим ліфом, нечутно ступаючи у своїх капцях, і Сюзен відштовхнула її від себе. Від страху й огиди штовхнула що стало сили. Корделія вдарилася спиною об стіну біля вікна, заплетеного павутинням.

— Сама проси пробачення, — відрізала Сюзен. — За те, що так розмовляєш із його дочкою тут, у його кабінеті. — Вона навмисне перевела погляд на полицю з книгами, а потім на тітку. Занепокоєно-стурбований вираз, що з’явився на обличчі Корделії, свідчив про все, що вона хотіла чи мала знати. Сюзен не вірила, що вона була причетна до вбивства брата, але щось вона вочевидь знала. Щось їй було відомо.

— Ти віроломна сучка, — прошепотіла Корделія.

— Ні, я нікого не зраджувала.

І, вимовивши це, відчула, як величезний тягар звалився з її плечей. Так, вона нікого не зраджувала. Біля дверей кабінету Сюзен озирнулася на тітку.

— Останню ніч я спала вдома, — сказала вона. — Навіть чути не хочу твоїх звинувачень. І бачити тебе не хочу таку, якою ти стала. Це крає мені серце і вбиває ту любов, яку я відчувала до тебе змалечку, коли ти намагалася замінити мені маму.

Корделія прикрила обличчя руками, наче їй було боляче дивитися на Сюзен.

— Тоді йди звідси! — заверещала вона. — Забирайся до Будинку-на-набережній чи туди, де ти валяєшся з тим хлопцем! І якщо я більше ніколи в житті не побачу твоєї шльондрячої пики, то вважатиму, що життя вдалося!