Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Мудрий хлопець, — голос Ленґіла тепер лунав ближче і супроводжувався звуком кроків. — Руки за спину.

Роланда обступили дві тіні, видовжені першим світлом світанку. Судячи з того, що тінь ліворуч мала суттєве заокруглення, що виступало вперед, він здогадався, що вона належить шерифові Ейвері. І навряд чи шериф хотів запропонувати їм білого чаю. Друга тінь, швидше за все, була Ленґілова.

— Швидше, Деаборне, чи як тебе там. Руки за спину. Твої друзі під прицілом, і якщо ми візьмемо живими не трьох, а лише двох, то життя все одно триватиме.

«Не хочуть ризикувати», — подумав Роланд і одразу ж відчув приплив не зрозумілої за тих обставин гордості. Проте разом з нею прийшла якась ненормальна цікавість. Хоч і гірка, дуже гірка.

— Роланде! — в голосі Катберта звучала невимовна мука. — Роланде, не треба!

Але вибору не було. Роланд заклав руки за спину. Вітер з докором заіржав, наче повідомляючи, що не чекав від господаря такого непристойного вчинку, і відійшов убік, до ганку.

— Зараз ти відчуєш прохолоду металу, — сказав Ленґіл. — Esposas.[31]

Два холодні круги оповили Роландові зап’ястки. Клацнувши, наручники міцно зімкнулися.

— Гаразд, — сказав інший голос. — Тепер ти, синку.

— Не дочекаєтеся! — голос Катберта тремтів на межі істерики.

Пролунав звук удару і притлумлений крик болю. Озирнувшись, Роланд побачив, що Алан опустився на одне коліно, притискаючи долоню до чола. З рани на голові цебеніла кров.

— Хочеш, щоб я йому ще раз врізав? — спитав Джейк Байт. Він тримав у руці старий пістоль руків’ям уперед. — Я можу. О такій ранній порі моя рука ще дуже слухняна.

— Ні! — смикнувся Катберт. За його спиною вишикувалися троє чоловіків, нетерпляче й жадібно чекаючи продовження.

— Тоді будь хорошим хлопчиком і заведи руки за спину.

Ледве стримуючи сльози, Катберт підкорився. Помічник Бріджер надів на нього esposas. Двоє інших рвучко поставили Алана на ноги. Він похитнувся, а тоді, коли на нього надягали наручники, випростався. Зустрівшись із Роландом поглядом, Алан навіть спробував усміхнутися. В певному сенсі то була найгірша мить того жахливого ранку засідки. Роланд кивнув у відповідь, а подумки заприсягнувся: більше ніколи в житті він не дозволить заскочити себе зненацька.

Замість краватки на шиї в Ленґіла того ранку була хустка, проте Роланд здогадувався, що на ньому досі той самий піджак, що й був на учті в мера багато тижнів тому. Поряд із Ленґілом сопів від збудження, тривоги і пихи шериф Ейвері.

— Хлопці, — сказав шериф. — Вас заарештовано за порушення законів баронії, зраду і вбивство.

— А кого ми вбили? — спокійно поцікавився Алан, і хтось із загону озброєних чоловіків реготнув: шоковано чи цинічно, Роланд не зміг розібрати.

— Мера та його канцлера, і вам це добре відомо, — відповів Ейвері. — А тепер…