Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Але невдачі тільки розпалювали козацьку енергію Тарадієнка, і він знов сів за книги, постановивши скласти іспити ще через рік.
Але коли наш приятель зарізався й за п'ятим разом, ми запевняли наших знайомих, що він зовсім не складав іспитів і що се просто «підлі брехні», бо гаразд тямили, що становище нашого приятеля ставало хитким.
Через кілька днів по останніх невдатних іспитах ми зайшли одвідати його. У дверях почули, як пронизуватий жіночий голос заверещав: «І чого ще оця патолоч тут швендяє!» Ми удали, що то не дотикається нас, і, поскидавши брилі, чемненько вклонились спинці Тарадієнкової жінки. Тарадієнко вийшов нам назустріч, швидко провів до свого кабінету і замкнув двері. Він привітав нас радо, хоч мав натомлений і стражденний вигляд. Він зразу почав нам розповідати плани своїх будучих наукових праць і казав, що він просто надумався написати такий твір, щоб відразу звернути на себе загальну увагу. Таким твором мала бути, на його думку, філософія анатомії чи анатомія філософії — праця, яку він вже зовсім обміркував і незабаром почне обробляти на славу української науки. Він тільки вагається, де видрукувати сю річ? Чи в «Наукових записках Т[оварист]ва ім. Шевченка», чи в російських виданнях? Розуміється, йому б дуже хотілось надрукувати в «Записках», та «що ж, коли вони сливе нікому не відомі!» Volens nolens наукові речі друкуватимеш по-російські! Інша річ твори красного письменства. В усякім разі, коли він друкуватиме по-російськи, то обов’язково скаже, що се переклад з українського рукопису... Але сим разом ми не захопились його думками і не підтримали його мрій. Він змовк, наче почув себе винним і не мав сили виправдуватись. Ми швидко попрощались.
Але з того часу прихильників його дуже зменшилось, і тільки я де-не-коли забігав до його нишком. Тоді він сумно дивився на мене і з гірким виразом декламував:
Donec felix eris, multos numerabis amicos,
Tempora si fuerint nubila, solus eris![343]
І я клявся бути йому вірним до кінця. Але авторитет його впав безповоротно, і мене гризла раз у раз думка, яким чином поновити його скомпрометовану репутацію? Я все думав у тім напрямі і врешті звівсь нінащо. Я став рідше виходити з хати і все читав твори українських письменників середульшої генерації: Гавриша, Куліди, Рябошапки й інших, звертаючись при потребі до словника Тимченка і знаходячи глибоке моральне задоволення в уживанні цієї коштовної речі. Читання цих поетів та прозаїків пересвідчило мене, що репутація мого приятеля стоїть зовсім не так зле, як це спершу здавалося, а словник Тимченка безліч разів нагадав мені Шекспірів вислів, що на світі є дуже багато речей, які не снилися нашим мудрецям. І я не губив надії.
Одного вечора, бувши в душі сумно настроєний, я перегортав сторінки небіжки «Зорі» за давній рік і надибав там чудову статтю нашого видатного вченого і патріота під титулом «Нарис сучасного вчення про бактерії». Солідний зміст, прегарна форма, виразний виклад — усе те робило чудову гармонію, і шкода тільки, що автор не додав словничка своєї власної мови, як то звичайно мусить робити кожний український письменник, що заводить безліч неологізмів.
ІІ
Був темний вечір, і хвища аж різала лиця. Бурхливий вітер трохи не скидав з пішоходу, але я не зважав на все оте, гонений думкою швидше побачитись із Тарадієнком. Задзвонив до дверей його господи й увесь був нетерплячкою. Він сам відчинив мені двері й приязно привітав. Коли ми опинились у його кабінеті, я спитав, чи дома його «домашні». Відповів, що теща дома, але нездужає, а тесть із його жінкою поїхав до театру... Потім непевно додав, що він страшенно пильнує біля однієї студії, незвичайно важної. Але я перебив його, питаючи: «Ти певний, що вона не здужає встати?» І коли він ствердив, я присунувсь до нього якмога ближче і прошепотів: «Слухай мене, твого приятеля! Ти незабаром будеш не магістром навіть, а доктором! Розумієш! Доктором!». Він безнадійно зітхнув. «Правительство не хоче!» — відповів він з притиском. «Я тебе запевняю, — сказав я. — Я знайшов спосіб прославити тебе, піднести високо твоє ім’я!» (Він іронічно глянув на мене). «Я знайшов спосіб зробити відкриття, велике, незвичайне відкриття». (Він зневажливо всміхнувся). «Ти?!» — промовив. «Але ж я, я! І я хочу, щоб ти ним скористався! Ти і більше ніхто!»
Мабуть, мій запевнений у собі тон, мій натхненний вигляд таки справив на нього враження, бо він почав з усієї сили сопіти, що було в нього ознакою найбільшого хвилювання. Тоді я нахилився до нього і ледве чутно зашепотів:
343
Доки будеш щасливий, багато приятелів матимеш, Коли ж надійдуть хмарні часи — самітний лишишся.