Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
«Слухай! Адже ти знаєш, що цвіт наших українофілів надумався заснувати свій власний український університет. Тобі відомо теж, як охоче кожен з українофілів жертвував гроші на цю справу, справедливо добачаючи в її здійсненні основу національного розвиту. Правда, досі зібрано не дуже ще багато: карбованців із тринадцять, але обіцяно страшенну силу грошей[344]. Один патріот навіть обіцяв на власний кошт удержувати цілу катедру, хоч, може, ти й не поймеш тому віри... Коли я побачив таку щирість, коли зрозумів, що думка про університет не є звичайна забавка гулящих патріотів, тоді я спитав себе польським звичаєм: «Gdzie Яшіпі ша]а іиЙ7І йо tego?» Себто професорів... Справді, це клопіт! У нас таки, по правді кажучи, учені абиякі...
Але я швидко знайшов раду. Ти розумієш, що професори університету не стільки мусять бути вченими, скільки патріотами. Ти розумієш се? Отже, я знайшов спосіб злучити в твоїй особі і вченого, і патріота за одним заходом. Віднині забудь про магістранський іспит! Що таке магістер ветеринарії?! Ти зразу просто напишеш дисертацію на доктора... патріотизму».
Він був здивований і заразом зворушений. Ще не розумів, але вже передчував. Він міцно стиснув мені руку й очима благав казати далі.
«Мій друже! Студіюючи бактеріологію, я прийшов до пересвідчення, що причиною всіх пошестей є бактерії. Я прийшов також до думки, що рутен-ство, або ж щире українофільство, ми можемо уважати пошестю, хоч і мало заразливою. Тоді я себе спитав: “Невже причиною рутенства не є якісь особливі мікроби, нам досі не відомі? Адже все має свої причини, все підлягає якимсь законам — треба тільки їх дізнати”. Чим більше я над цим міркував, чим глибше вдивлявся в діяльність патентованих українофілів, тим більше я був певний, що я не помилявся і що причиною “щирого українофільства” єсть якийсь мікроб.
Хіба, справді, не свідчить про це і млявість думок, і пасивні відносини до життя, і відсутність ясного, виразного світогляду, і ненормальна полохливість, і, головне, боягузноумірковані чуття? О! Безперечно усе те свідчить за хворобливість тої течії, усе вказує на існування особливих патогенних мікрофітів. Але тут потрібний пильний дослід, потрібна бактеріоскопічна аналіза... Усе оте мусиш зробити ти!.. І пам’ятай, що слава є нагородою успіху!..» Я ще ніколи не бачив, щоб мій приятель так преобразився! Його волов’ячі очі заблищали, лице пашіло жаром, і, несподівано для мене, він ухопив мене в свої обійми.
В того чоловіка не було «чорної невдячності». Але коли минув перший запал, він зовсім розумно спитав: «Але як ми добудемо тих мікробів? Коли б хоч знати, де вони водяться». Це було важне питання. Справді, де мають плодитись і існувати мікроби патентованого українофільства? Який орган, яка частина тіла, яка вогкість годує ті дрібні створіння? Не знаю, яким шляхом ішли думки мого приятеля, та я почав зразу з голови українофілів, але, зваживши усі френологічні спостереження, прийшов до пересвідчення, що ся частина тіла патріотів, мабуть, повна усякими мікробами, крім бактерій українофільства. Найпевнішою видавалась мені думка, що патріотичні бактерії живуть і плодяться в ногах патентованих українофілів. Але се було занадто образливо для національної амбіції. Се був клопіт!
Я глянув на приятеля: він важко сопів і, мабуть, щось міркував. Я став знову думати, і відразу мені блисла справедлива думка, що бактерії ніде інде не можуть плодитись, як тільки в крові патріотів. Я провірив апріористич-ною методою мій висновок і передсвічився, що коли українофільство єсть якась жива сила, то джерелом її мусить бути жива кров людини. Тоді я більше не вагався і голосно крикнув: «Маю їх тут!»
«Де?» — ревнув Тарадієнко, пильно на мене дивлячись.
«У крові!»
«Я сам доміркувався до того!» — аж скрикнув він з виразом задоволення.
«Отже, як нам добути крові патентованого патріота?» — спитався я тоді розважливо.
Це питання трохи не коштувало мені життя. Мій приятель, звичайно все байдужний і спокійний, відразу змінився. Його очі горіли хижим вогнем, права рука простяглася до ланцети, а лівою він туго вхопив мене за ковнір. Я зрозумів, що тільки повна присутність духу ще може мене врятувати, і я промовив якмога байдужніше (хоч зуби цокотіли): «Яка шкода, що я не патентований українофіл, а звичайний собі українець. Я б охоче вмер на користь науки, але тобі, мій голубе, обов’язково треба патентованого». Ця думка оперезала його свідомість, і він безвладно, видимо з жалем, опустив руку з ланцетою і пустив мій ковнір. Я був урятований і швидче посунувся далі від Тарадієнка. Тоді хрипким голосом він промовив: «А де я візьму такого? Чуєш? Де?»
344
Оскільки відомо, сума ще й досі не збільшилася. — Увага ред.