Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Потому Роран кивнув на будинок, за яким ховався загін.
— Беріть свої луки й лізьте на дах, — наказав він, — але зробіть це так, щоб не потрапляти ворожим арбалетникам на очі, адже мені дороге життя кожного з вас, мої вірні хлопці! А коли я подам знак, починайте стріляти й стріляйте доти, доки у вас не скінчаться стріли або ж доки останній із ворогів не впаде замертво. Зрозуміло?
— Так, командире!
— Тоді вперед! Ті, кому не вистачить місця на цьому даху, мають здертися на сусідні будинки. Харалде, перекажи це всьому загону, а потім знайди десятьох найкращих лучників і мерщій веди їх сюди!
— Слухаюсь, командире!
Воїни хутко похапали свої луки та сагайдаки. Ті з них, що були поруч із Рораном, миттю повилазили на спини своїх коней, похапались за балки й обережно здійнялися на солом'яний дах. Щоб зайняти позиції на дахах сімох будинків, загонові вистачило кількох хвилин. Невдовзі потому, в супроводі десятьох лучників і купки воїнів, озброєних списами, до Міцного Молота повернувся Харалд.
Воїни скупчились довкола свого ватажка й прикипіли до нього поглядами.
— А тепер слухайте, — набравши повні легені повітря, мовив Роран. — Коли я подам знак, наші лучники почнуть стріляти. Тоді, під прикриттям першої зливи стріл, ми виїдемо до центру села й спробуємо врятувати капітана Едріка. А якщо нам не пощастить цього зробити, тоді ми просто ринемось у бій, і хлопці в червоних сорочках на власній шкурі відчують, яка в нас холодна й гостра сталь. Гадаю, після атаки наших лучників вороги певний час перебуватимуть у сум'ятті, тож навряд чи встигнуть атакувати нас арбалетами. Ви все затямили?
— Авжеж, командире!
— Вогонь! — закричав Роран.
Повстанці, що були на даху, позводились на коліна і з бойовим кличем випустили у ворожих солдатів першу хвилю стріл. Ті просвистіли в повітрі, ніби спраглі крові яструби, що кинулися на свою жертву.
На якусь мить запанувала тиша, проте вже наступної секунди повітря сповнилося відчайдушним завиванням поранених солдатів. Тоді Міцний Молот сказав:
— Уперед, хлопці, поїхали!
Невеличкий загін рвонув довкола будинку галопом, роблячи такі різкі повороти, що коні ледь не лягали на землю. Докладаючись на швидкість і вправність лучників, що їх прикривали, Роран обійшов ворожих арбалетників із флангу й вилетів на середину села, де потрапив у засідку Едрік. Земля під копитами Сніговія була слизькою від крові й усуціль вкрита тілами найкращих воїнів варденів. Ті ж люди Едріка, яких оминули стріли, залишилися без коней і тепер вступили в рукопашний бій із солдатами Імперії. На превеликий подив Міцного Молота, Едрік ще й досі був живий і бився пліч-о-пліч із п'ятьма своїми воїнами.
— Залишайтесь разом зі мною! — гукнув Роран своїм підлеглим, коли ті ринулись у бій.
Сніговій тим часом брикнув передніми ногами й проламав груди двом ворожим солдатам, що кинулись було на Рорана, зловісно зблиснувши мечами. Подумки подякувавши своєму скакунові, юнак став вимахувати молотом, завдаючи смертельних ударів ворогам і радіючи з того, що жоден із них більше не зводивсь на ноги.
— До мене! — крикнув він, порівнявшись із Едріком та рештою воїнів, яким пощастило вижити. — До мене! — на ворожих солдатів посипалась нова злива стріл, тож вони дещо розгубились, оскільки щит у кожного був один, а прикриватися доводилось водночас і від стріл, і від повстанських мечів.
Невдовзі люди Міцного Молота взяли невеличкий загін Едріка в кільце, і юнак загукав:
— Назад! Усім назад! До будинків!
Крок за кроком повстанці стали відступати й, відбившись від останніх воїнів Галбаторікса, дременули під прикриття стін. Під час цього відступу ворогам усе ж таки пощастило вбити трьох варденів із луків, проте решта загону повернулася живою й здоровою.
Опинившись у безпеці, Едрік прихилився до стіни будинку й довго переводив подих. Потому він обвів поглядом Роранових людей.
— Твоя поява була дуже вчасною, Міцний Молоте, — сказав він, — але чому я бачу тебе тут, а не там, де ти мав в'їжджати в село зі своїм загоном?
Роран кілька секунд вагався, проте вирішив розповісти капітанові всю правду. Уважно вислухавши пояснення Міцного Молота, Едрік зітхнув, і на його чолі з'явилась темна зморшка. Юнак приготувався вислухати довгу лайливу тираду, однак капітан не збирався його сварити.