Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Накажи своїм людям спускатися на землю, — мовив він. — Вони здійснили подвиг, але порушили дисципліну, тож мають спокутувати свою провину в чесному бою на мечах.
— Але ж нас лишилося надто мало, щоб ми могли прийняти відкритий бій! — скрикнув Роран. — Хіба розумно битися, коли проти кожного вардена виступатиме троє солдатів Галбаторікса?
— Якщо нам бракує кількості, то ми досягнемо успіху завдяки якості! — розлютився Едрік. — Мені розповідали, що ти дуже хоробрий воїн, Міцний Молоте, але зараз я бачу перед собою звичайного наполоханого зайця! Виконуй наказ і не випробовуй мого терпіння, юначе! — По цих словах капітан тицьнув пальцем на одного з Роранових воїнів. — Агов, ти, віддай мені свого коня! — Коли ж воїн зніяковіло затупцяв на землі, капітан легко застрибнув у сідло й гаркнув: — Половина вершників їде зі мною на допомогу Санду! Решта залишаються з Рораном! — Ударивши коня по ребрах, Едрік галопом помчав на інший край села, прокладаючи собі шлях крізь ворожих солдатів, що скупчились між кількома будинками.
Міцний Молот аж тремтів від люті — кожен, хто дозволяв собі засумніватися в його хоробрості, відразу ж забирав свої слова назад, отримавши кілька ударів по макітрі. Але з'ясовувати стосунки з Едріком під час бою було чистим безглуздям. «Ну от і добре, — подумав Роран, — я покажу тобі справжню хоробрість, хоч ти й гадаєш, що в мене її нема. Мої лучники не спустяться з дахів і будуть там аж доти, доки не переб'ють усіх своїх ворогів або ж у них не закінчаться стріли».
Роран озирнувся назад, аби поглянути, кого саме з воїнів йому залишив Едрік. За мить юнак розплився в щасливій посмішці, побачивши заляпаного кров'ю Карна. Той упевнено тримався на ногах, даючи зрозуміти, що кров належала не йому, а ворогам. Вони підморгнули один одному, і Роран звернувся до свого загону:
— Усі ви добре чули наказ Едріка. Але він видається мені цілковитим безглуздям. І якщо ми його виконаємо, то воїни Галбаторікса спалять наші тіла ще до заходу сонця. Натомість, ми можемо виграти цю битву, не наражаючись на небезпеку просто так! Брак кількості ми надолужимо якістю! Адже ви добре знаєте, як я приєднався до варденів. Ви чули, що Зі бився й перемагав Імперію саме в такому невеличкому селищі! Ми можемо це зробити, присягаюсь вам! Ви підете зі мною? Але, перш ніж зробити це, добряче подумайте. Я візьму всю провину на себе, проте Едрік і Насуада все одно можуть покарати всіх, хто був до цього причетний.
— Тоді вони будуть справжніми дурнями! — загорлав Карн. — Невже вони хочуть, щоб ми всі тут загинули? Того не може бути! Я з тобою, Міцний Молоте!
Карнові слова подіяли на решту повстанців майже магічно — вони розправили плечі, а в їхніх очах спалахнули войовничі іскорки. Можливо, вони й справді повірили Рорану, а може, надихнулися тим, що з ними залишився єдиний чарівник загону. Адже багато хто з варденів завдячував життям Ду Врангр Гата, тож вони радше б відрубали собі ногу, аніж пішли б у бій без чарівника.
— Так, — упевнено мовив Харалд. — Ми з тобою, Міцний Молоте.
— Тоді за мною! — вигукнув Роран. Схилившись униз, він затяг Карна на Сніговія, а потім поспішив зі своїми вершниками до тієї частини села, де їхні лучники продовжували поливати з дахів стрілами ворожих солдатів. Пробираючись від будинку до будинку, повстанці чули, як повз них пролітають чужі стріли, звук яких був схожий на дзижчання велетенських розлючених комах.
Опинившись у безпеці, Роран наказав, аби вершники віддали свої луки пішим солдатам, а потім послав їх на дахи до решти лучників. Ті поспішили виконати його наказ. Відразу ж потому юнак кивнув Карнові, що вже давно був на землі:
— А тепер мені потрібна твоя допомога, друже. Ти міг би захистити мене й іще десяток воїнів від ворожих стріл?
Карн завагався:
— Як довго має діяти охоронне закляття?
— Може, хвилину, а може, й годину… Хтозна…
— Прямий захист стількох людей забере в мене надто багато сили, але ми можемо вдатися до однієї хитрості. Яка нам різниця, чи я спинятиму стріли в польоті, чи просто примушу їх оминати вас?
— Жодної. Можеш приступати до роботи!
— Кого саме я маю захистити?
Роран підкликав десятьох чоловіків до себе, і Карн спитав ім'я кожного з них. Потому він розправив плечі й зашепотів прадавньою мовою закляття, через що його обличчя стало блідим і виснаженим. Маг намагався накласти закляття аж тричі, але в нього нічого не виходило.
— Пробач, Роране, — мовив він, насилу перевівши подих, — схоже, я не можу зосередитись.