Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Натомлений після роботи, він завжди хотів спати, - тож гнівно схоплювався і, щоб не робити сварки, хапав в оберемок подушку та й тікав до свого кабінету. Інколи це його, справді, рятувало, та часом і Раїса за ним бігла - і зчинялася колотнеча,
А то якось вибухла була буча трохи чи не в селищному засягові. Павло відпрацюав дві переміни (Дьоменко тоді в якесь відрядження їздив), і його тіло було втомою, як важким чавуном, налите. Нашвидку повечерявши, він упав на ліжко й заснув, як убитий. І приснився йому сон. Наче він іде якимись зеленими луками, а на тих луках усякі квіти, як різнобарвне мереживо, по траві міняться-переливаються. Ю> ли це шелесть - з-поза одного куща (білі квіти, як білі метелики, його обсіли) випурхнула, як та пташка легкокрила, його Раєчка, кізкою підстрибнула, а тоді так і повисла в нього на шиї, обіймаючи та виціловуючи... Ой, ще зацілує... аж дихати не дає...
Прокинувся Павло від стусана під бік. Лупнув очима: у спальні видно від місяця, як удень. Місяць, мабуть, вийшов десь там надворі на саму середину неба та й розлив свої срібні чари. А при боці в Павла сиділа його жінка Раїса і бгикала, як дитина:
- Я хочу оселедця.
Павло підеів голову від зігрітої, повної сну подушки, не добираючи гаразд, чи то йому почулось, чи, може, він ще не прокинувся. Перепитав:
- Чого ти хочеш?
- Оселедця...
Тоді він підвівся й сів, протираючи кулаком очі, щоб остаточно розігнати сон і впевнитися, що вже не спить. Оглянув уважно свою жіночку - чи вона не жартує, часо;? Таки ні: бліда на виду, сухо-блискучі по-дитячому розплющені очі, трохи розтулені і ніби припухлі губи - і хоч би тобі який маленький натяк на жарт...
І враз Павло відчув, як йому всередині почала зводитися хвиля гіркосте, заклекотіло там щось... зуби й кулаки почали стискатися... Але він стримав тую хвилю, щоб ще спокійно запитати:
- А чи ти... той... при своєму розумі? Раїса почала вже справді, як дитина, плакати, - так їй того оселедця закортіло.
Павла цей плач, як батогом, стьобнув. Він підскочив,
давши вже волю тій люті, що закипіла десь там усередині, ухопив жінку обіруч за тендітні, худенькі плечі, і взяв безтямно її, як те курча, трясти, ніби хотів з неї душу витрясти... аж головою вона ті'цйла...
- Оселедця тобі заманулось? А чи ти знаєш, що я не спаз майже двадцять чотири години? Треба ж мати хоч трохи сумління!
І вже був страшний у цій несамовитості: перекривлене лице, витріщені очі, розкустраний чуб, чомусь розірвана нг плечі піжама.
Раїса перелякано желіпнула, виприснула йому з рук і кинулася з ліжка, щоб бігти до матері. Загрозлива небезпека появи на сцені ще й тещі миттю здмухнула з нього і рештки сну, і втому, він перехопив Раїсу на її стрибку, розпатлану, в довгій облепистій сорочці, вхопив на оберемок і знову пошпурив на ліжко.
- Ма-амо! - майже задихалася Рая. Билася в його руках, виривалась.
Це вже був' такий розпачливий зойк, що хеща не могла не почути. І справді, через якусь там хвилину за дверима зачовгала її енергійна хода - не хода, а біг.
Пєремітько, не усвідомлюючи докраю дикости того, що робить, ухопив двері за ручку й став тягтіи їх до себе в той час, як теща намагалася їх відчинити. Не подумав у першу мить, що міг би на ключ замкнути, а тільки з тупою впертістю притягав до себе.
А Раїса вже ридма ридала, криком кричала, ніби її, справді, хтось убивав. Не перемігши зятя в цьому змаганні, теїда загупала в двері і теж галасувала:
- Відчини, кажу тобі!..
Павло держав далі, зціпивши зуби, двері, а потім клацнув замком, повернувши ключа. Став метатись по спальні, як розгарячений кінь, босий, у роздертій піжамі, очі витріщені. Важко дихав... Коли чує: теща телефонує досинів. Цього ще бракувало! Ще братів сюди, особливо Маркела!
Аж нестямився зять від обурення й люті, вискочив із спальні, кинувся силоміць відривати нахабу-тещу від телефону.
- Як ти смієш!? Хахол проклятий! - репетувала відьма, блискаючи з ненавистю очима, вишкіряючи свій зуб. - Вона в таком положенії, а ти...
І хоч Павло ЇЇ, кінець-кінцем, від телефона відірвав, та вона таки встигла щось там у слухавку крикнути. А через деякий час знадвору задеренчав тривожно дзвінок, і Павлові, же стишеному трохи, довелося йти відчиняти. Але й теща кинулася поперед нього туди ж таки. Отож вони вдвох зустріли Сисоя (він прийшов сам, без Маркела), і кожне, видамо, хотіло якнайшвидше його поінформувати, а Павло (піймав себе на цьому)... виправдуватись.