Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Знов узяв ходити-кидатись по світлиці вздовж і впоперек. Сідав у фотель, брав у руки газету, але нічого в ній не бачив. І знов уставав, ходив.
Знов зненацька роздер напружену тишу отой тваринний крик, немов би то кричала не його дружина, а щось зовсім чуже.
Подумав:
- "А може, т є відбувається не так уже й нормально?"
І раптом спіймав себе на думці, що йому насправді хотілося, щоб т,е відбувалося ненори мально, щоб ця таки вмерла... вмерла й звільнила місце для тієї, такої милої його серцю.
- ,,Ху, що це я?! - оханувся.
Силкувався викинути з голови цю злочинну думку і, щоб її затушкувати, звабити, викликав в уяві перші дні кохання з Раїсою, кращі хвилини з їхнього подружнього життя...
- ,,Але ж теща, як її позбутися? - знов крутилося настирливо в голові. - Як дочка не вмре, то теща висітиме на моїй голові довіку... Здорова ж, як кобила"...
У перерві між якимись там діями із спальні до світлиці вийшла Коняєва і, моргнувши Павлові своїм безбарвну ї надбрів'ям, вивернувши трохи чи не кокетливо свої буль-кані, сказала:
- Бач, вам, чоловікам, тільки насолода, а жінкам до-водиться спокутувати це.
І розповіла при цій нагоді непристойну анекдоту про те, як одна породілля під час родива, коли її хапали перейми, смикала за мотузку, прив'язану до чоловіка, щоб і він відчував той біль. Крутила, як колесами своїми жахливими вирлами і сама іржала, як коняка, профануючи той акт, що мав бути врочистий, - акт народження їхньої першої дитини. Павлові було гидко від цинізму цієї жїгаси-потвори, він ані скривився на сміх. Але він спустив з уваги, що для Коняєвої це була звична й звичайна подія - не те, що для нього, для неї це був тільки один із фактів її ремества.
Черговий нелюдський зойк у спальні змусив Коняєву перервати дурне патякання, - Павло ж кинувся був відрухово в тім напрямі. Вона його спинила за руку, а сама пішла туди нехапливо. І Павло знов зостався з своїми думками й переживаннями. Народження сина чи дочки... Яке воно бу-де, те дитинча? І в кого вдасться - в нього чи в Раїсу? Він десь читав, що біологічно життя безсмертне, бо живі клітини батьків живуть далі в. новому організмі - в їхній дитині. А як помре і його син, житимуть далі його онуки. І так далі, до безкраю... Якщо, звичайно, рад не перерветься з випадкової причини - безплідности якогось нащадка.
Несамовитий крик у спальні вибив його з колії цих міркувань, як ножем по нервах різо'нув. Але цим разом крик якось раптово обірвався... Чи не разом із життям?
...А що буде, як вона вмерла? Бо годі думати, щоб таку муку можна витримати! А як вона вмерла, а дитина залишилась? Краще це буде чи гірше? І чи теща тоді не вхопиться за дитину, щоб, мовляв, дитину виховувати? Не вижене ж він її притьмом із хати!
його думки ставали зовсім дурні, заборсані, суперечні.
- О-а-а! - желіпнула не своїм голосом породілля. Павло завмер, наслухаючи. А, може, оце вона, та вирішна мить?
Та через скількись там хвилин після цього теща відхилила двері й покликала Павла до спальні. Коняєва поздоровила його з народженням сина. На її широких долонях лежало крихітне тільце якогось рожевотілого хробачка, що слабко ворушився й попискував, щось чуже йому й нецікаве; поморщений старечий видочок нагадував сліпе кошеня.
Павло скосив очима на Раїсу. вона лежала стишена, з заплющеними очима, страшенно бліда на виду, а вилиці - чк двоє дитячих кулачаток, прикладених до очей. Руді плями - калюжки розлитого чаю, латками вкривали блідість її обличчя. До вузького лобика поприлипали мокрі пасма волосся...
- Але жива! - з прикрістю сконстатувало щось у
глибу Павлової свідомости чи, може, підсвідомосте. Та він зробив силуваний усміх на обличчі й обізвався до жінки:
- Ну, як ти себе почуваєш?
Раїса повільно розплющила очі й подивилась на нього каламутним, безвиразним поглядом, але ні звуком не відгукнулась на його запитання.
- Сина маємо, - сказав далі Павло і показав очима на того хробачка, що був у руках у Коняєвої.
- Та ще й якого сина! - підкинула на руках Коняєва здобуток, визначаючи його вагу. - Кіл, мабуть, з чотири важить. Козак!
Та мати й сином, бачилось, не зацікавилась, навіть відвернулась до стіни.
- Ще не звикла. - підморгнула Коняєва батькові. - Побачите, як вона йото любитиме! Лизатиме, як корівка телятко...
Вона передала дитину бабусі (так назвала тещу), а тоді розкрила породіллю і брутально - як показалось Павлові - натиснула своїми долонями-розчепірами на Раїсин живіт, витиснувши з нього криваво-слизьку масу "місця".
Павлові неприємно було на це дивитись, і він відвернувся.