Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
У хутряній шубі й кучмі, з ціпком у руках і цигаркою в устах чекалося у коридорі біля дверей, коли експрес гальмував; вистрибнулося на перон Зими, перш ніж поезд зупинився, мало при цьому не перевернувшись. Сніг тут падав негусто, проте землю вкривала та сама тришарова мерзлота: свіжий пух на напівзамерзлій грязюці, а та на твердій кризі. По цьому ступається, наче по сипучій жорстві, підложжя вислизає з-під чобіт, ноги викручуються у щиколотках.
Подріботілося угору посапуючи. Зима, одна з останніх зупинок, усього лише двісті п’ятдесят вёрст від Іркутська. Двірець на крижлізних кроквах, склади деревини, бараки й сараї, мороскляні ліхтарі. Увесь перон і вагони позаду «Чорного Соболя» й уся околиця здавалися у їхньому блиску, наче охопленими крижлізними веселками, наче замкнутими під округлою вазою мерехтливих рефлексів, де іскорки сніжинок кружляють на світлі, повільно спадаючи, — в скляній кулі, наповненій порцеляновими дивовижами для дитячої утіхи; а над усім схиляється з-над двірця павучий масив лютого. Закалаталося у двері, раз, другий, голосніше, й третій — відчинив Олєґ. — Є доктор Тесла? Подайте-но руку! — Виплюнулося цигарку під вагон.
Серб не виказав навіть найменшого подиву. Тепер, окрім нього й Олєґа, тут не було нікого; Фоґель пішов за слугами князя Блуцького, обіцяних для оточення вагона під час зупинок. Усі дедалі більше нервували у міру наближення до Іркутська.
— Ви маєте тут оту динамо-машину? Може, швидше буде просто переставити потік у помпі. Будь ласка!
Доктор Тесла погладив голою рукою поголену губу. Тьмітляні післяóбрази пересунулися по його пергаментно-блідій шкірі.
— На плюс?
— Плюс, так, плюс: більше тьмідини, Морозе. Плюс!
Не рухаючись із місця, він вказав сповненим куртуазії жестом відслонену помпу Котарбінського.
Стягнулося рукавички, підійшлося до машини. Як завжди, вибігали з неї два довгі крижлізні кабелі, один із яких закінчувався шпичастою голкою і пуском.
— Налаштовано? Можна? Можна?
Машина працювала із тихим гарчанням.
Ухопилося за голку, іншою рукою поспіхом, без роздумів натиснулося на спусковий гачок.
… із закостенілих пальців.
Нахилилося, піднялося її, щоб знову натиснути на металевий язичок.
… стримати тремтіння.
— Покиньте вже, ви увесь синій!
— Ще.
— Ви висмокчете мені тьмідину з половини банки. Погляньте, у мене чай замерзає.
— Ще!
… допомагаючи підвестися на ноги. Закрижаніла машина зловісно світилася. Олєґ подав кучму, яка закотилася кудись далеко поміж ганчір’я і тирсу. Втім спершу не моглося підняти руки, щоб настромити її на голомозу голову, занадто вони тремтіли. Хотілося загріти їх диханням, — дихання було холодніше, воно виплило перед очима хмаркою щільного затьмітла. Розкашлялося. Нікола подав горня паруючого чая, окріп просто з самовара. Стислося на горняті пальці. Й тоді зауважилося на шкірі долоні розлогий візерунок із білих і червоних плямок, дуже подібний у своїй реґулярності до шахівниці. Слина щипала за язик, і поколювало всередині уст; крізь ніс не давалося дихати, доводилося говорити, широко роззявляючи рота, старанно й повільно вимовляючи звуки й глибоко вдихаючи між словами. Споглядалося крізь пару й крізь тінь дихання. Ноктавреоля, що оточувала серба-винахідника, була виразна, як ніколи, світіні росли в нього під руками, чорне світло заливало його худе обличчя, він був більше схожий на ґравюру Ніколи Тесли на міді, ніж на живого Ніколу Теслу.
Він підняв голу долоню.
— Так, — відповілося йому.
— Так, — підтвердив він.
— І якомога швидше.
— Місяць, може, два.
— Як тільки.
— All right.
— Через неї.
— Ваше, якщо офіційно.
— Неважливо.
— Тільки транспорт.
— Не спіймали.
— Де.
— Себе.
— Ха!
— Bien.
Допилося холодний чай, уклонилося і вийшлося у бірюзово-рожево-аквамаринову феєрію мороскляних ламп. Олєґ із гуркотом зачинив двері. Поруч, між вагонами, стояв із ґвинтівкою при нозі мужик у мундире князя Блуцького. Він притиснув шапку до колін; сердечно його привіталося. Вирушилося уздовж вагонів із посмішкою, вимороженою від вуха до вуха. За кілька кроків перевернулося у сніг. Із лагідним подивом споглядалося акварельні барви, що пропливали по тому снігові. Княжий слуга підбіг, подав ціпок, обтрусив хутро. Барви, барви, дуже багато барв. Ішлося тепер поволі, придивляючись до усього із захланною увагою, притаманною дітям, людям несповна розуму й невиліковно хворим. Навіть голову поверталося обережно й м’яко, спрямовуючи на краєвиди очі, мов важкі жерла гармат великого калібру. Отож. Вечір. Зима. Сніг. Лютий. Двірець. Люди. Вагон. Вагон. Вагон. Дусін.