Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-245-4
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?». Краткое содержание книги:
Важливо для автора (як, звісно, й для більшості української людності), чи прозріє нарешті так звана політична еліта країни, аби побачити далеко не завжди благородну діяльність колоніальної адміністрації, що часто маніпулює навіть представниками державних органів.
Глибоко аналізуючи це питання, вчений-дослідник залишає його відкритим, він запрошує до роздумів над ним своїх співвітчизників, яким небайдужа доля Вітчизни й по-справжньому дорога її незалежність.
Для фахівців з теорії та історії управління суспільством, а також для широкого загалу читачів.
Можна навести ще безліч прикладів застосування Вашингтонського консенсусу до різних країн світу з аналогічними наслідками.
2.7. “Дарунки” неолібералізму слов’янському світові
Аналогічна ситуація виникла сьогодні і в країнах колишньої соціалістичної співдружності. На рубежі третього тисячоліття слов’янський світ опинився в найнижчій точці свого розвитку. Ще ніколи в історії слов’янські народи не були настільки віддалені один від одного. Роз’єднання слов’янських держав призвело до розриву налагоджених торговельно-економічних і виробничих зв’язків, які десятиріччями складалися після Другої світової війни. На рубежі століть жодна зі слов’янських країн не досягла рівня 1989 року, коли починалися процеси розпаду й відторгнення.
За найновішими даними ООН, що охоплюють період до 1995 року, на слов’янські країни припадало лише 2,2 %, або 624,4 млрд дол., світового виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП), який загалом сягає 28383 млрд дол. Населення слов’янських країн становило 295,6 млн, або 5,2 % від усього населення світу. Зіставлення цих даних свідчить про низьку суспільну продуктивність праці в слов’янському світі.
1995 року середньослов’янський рівень ВВП на душу населення становив 2112 дол., а середній західноєвропейський рівень — 23152 дол. Це означає, що на рубежі двох тисячоліть матеріальне становище середньостатистичного слов’янина в 10 разів гірше, ніж середнього західноєвропейця.
Серед слов’янських країн спостерігаємо таку картину ВВП на душу населення (в дол. на людину на рік): Словенія — 9612, Чехія — 4365, Хорватія — 4018, Словаччина — 3260, Польща — 3060, Росія — 2331, Болгарія — 1457, Македонія — 918, Україна — 715 (дані по Боснії і Герцеговині та Югославії в довіднику ООН відсутні). Найрозвиненіша країна слов’янського світу Словенія має показник ВВП на душу населення приблизно такий, як показник найменш розвиненої Португалії (9849 дол.) і в 2,5 рази нижчий, ніж середньоєвропейський рівень у розмірі 23152 дол. Світовим лідером у 1995 році була Швейцарія, ВВП якої на душу населення становив 42719 дол. (Дані взято із статті В. Гусарова «Чи ввійдуть слов’янські країни до “третього світу”?»; “Независимая газета”, 4 серпня 2000 року).
Україна, яка посідала останнє місце за ВВП на душу населення серед слов’янських країн, перебувала на одному рівні з латиноамериканською державою Гайана (717 дол.) і південноазійською — Шрі-Ланка (720 дол.).
За класифікацією ООН, у середині 80-х років країни, які мали ВВП на душу населення менший, ніж 350 дол., з низьким рівнем освіти — близько 30 %, з незначною питомою вагою обробної промисловості в створенні ВВП — близько 10 % — належали до категорії “найменш розвинених країн” (НРК).
Нині, за визначенням Міжнародного валютного фонду, поріг доходу на душу населення для НРК перевищив 700 дол. і вже дещо вищий, ніж середньоафриканський рівень, що становив 670,7 дол.
Безумовно, освіченість населення України перевищує 30 %, і питома вага обробної промисловості у створенні ВВП переважає 10 %. Однак за головним критерієм — ВВП на душу населення — Україна в 1999 році (з ВВП на душу населення 539 дол.) перебувала на рівні найменш розвинених країн. Отже, в 1999 році матеріальне становище середньостатистичного українця було у 40 разів гірше, ніж середнього західноєвропейця.
Відкриваючи празьку сесію МВФ і СБ, яка відбувалась в умовах потужної критики політики діяльності цих організацій та серйозних сутичок демонстрантів з поліцією, президент Чехії В. Гавел заявив, що “...МВФ і СБ повинні більше робити для подолання прірви між бідними й багатими...” У відповідь директор Світового банку говорив про те, що “глобалізація неминуча, а добробуту країн, що розвиваються, і “третього світу” можна досягнути відкриттям їх “економік” в цілому та лібералізацією фінансових ринків для міжнародного капіталу”. При цьому він жодним словом не обмовився про особисту відповідальність МВФ і СБ за ту бідність, яку фактично спровокували своєю політикою ці організації в країнах Азії, Латинської Америки, в Росії й Україні. І тоді як, за даними того ж СБ, середній річний дохід у найбагатших країнах сьогодні сягнув 25480 доларів на людину, то в 20 найбідніших — лише 520 доларів, і розрив продовжує зростати. А кількість людей, які живуть за межею бідності, в республіках колишнього Радянського Союзу менш як за 10 років збільшилася з 4 млн до 120 млн.