Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-245-4
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?». Краткое содержание книги:
Важливо для автора (як, звісно, й для більшості української людності), чи прозріє нарешті так звана політична еліта країни, аби побачити далеко не завжди благородну діяльність колоніальної адміністрації, що часто маніпулює навіть представниками державних органів.
Глибоко аналізуючи це питання, вчений-дослідник залишає його відкритим, він запрошує до роздумів над ним своїх співвітчизників, яким небайдужа доля Вітчизни й по-справжньому дорога її незалежність.
Для фахівців з теорії та історії управління суспільством, а також для широкого загалу читачів.
Адміністрації Рейгана не потрібно було роз’яснювати доктрину “реально існуючого капіталізму вільного ринку”. Її співробітники — майстри своєї справи: звеличуючи перед бідними переваги ринку, вони вихваляються перед діловим світом тим, що Рейган “дав більше субсидій американській індустрії, ніж кожен з його попередників майже за півстоліття”. Більш ніж “скромне” твердження, позаяк ці субсидії переважили субсидії всіх попередників, разом узятих, коли ті “керували найбільшим зсувом у бік протекціонізму після 30-х років ХХ ст.”.
Такий коментар про рейганівське десятирічне правління опублікував журнал “Форін афферз”. Без цього та інших надзвичайних заходів державного втручання в ринок сталеливарна, автомобільна, верстато-інструментальна чи напівпровідникова галузі промисловості навряд чи впоралися б з японською конкуренцією і були здатні стати лідерами в нових технологіях, які мали важливі для всієї економіки наслідки. Цей досвід свідчить про подвійну мораль проповідників вільного ринку.
США, як і Японія, знову ж оголосили про нові важливі програми інвестицій у передові технології в авіаційній та напівпровідниковій галузях промисловості, щоб підтримати приватний індустріальний сектор державними субсидіями.
На доказ того, що є “реально існуюча теорія вільного ринку”, зазначимо й таке. “Фактично всі найбільші фірми світу мали визначальний вплив з боку урядової політики, яка стосувалася їх стратегії й конкурентоспроможності”; “понад 20 компаній зі 100 найбільш успішних впродовж 1993 року, за визнанням журналу “Форчун”, взагалі б не вижили, якби їх не врятували уряди країн, коли вони потрапили в біду”. Одна з них, компанія “Локхід”, була врятована гарантіями великих урядових позик. Урядове втручання, яке “було скоріше правилом, ніж винятком, протягом двох останніх століть... відіграло ключову роль у розвитку й поширенні безлічі новинок у продуктах і процесах виробництва, особливо в авіакосмічній та електронній промисловості, у сільському господарстві, технологіях виробництва матеріалів, енергетиці й транспортній технології”, а також у телекомунікаційній та інформаційній технологіях. Урядова політика “була й залишається рушійною силою у формуванні стратегій та конкурентоспроможності найбільших фірм світу”. Чимало досліджень підтверджують ці висновки.
Про все це можна ще довго розмірковувати. Але й так очевидно: санкціоновані доктрини вигідно придумуються й застосовуються заради влади і вигоди. Сучасні “експерименти” наслідують знайомі зразки, коли набирають форми “соціалізму для багатих” у рамках системи глобального корпоративного меркантилізму. А там, як відомо, “торгівля” полягає в значній кількості угод, що реалізуються в межах одних і тих же фірм під центральним керівництвом. А фірми ті — гігантські організації, взаємопов’язані зі своїми конкурентами стратегічними альянсами; всі вони тиранічні за своєю структурою, зорганізовані для того, щоб перешкоджати демократичному прийняттю рішень і оберігати господарів від ринкової дисципліни. Мається на увазі, що ці жорстокі і невблаганні доктрини мають осягнути бідні й беззахисні.
Ми можемо запитати: наскільки “глобальна” нині економіка і якою мірою вона може підлягати народному демократичному контролю? Якщо за відправний сегмент взяти торгівлю, фінансові потоки, то сьогодні економіка не глобальніша, ніж на початку XX ст. Мало того, ТНК значною мірою спираються на державні субсидії та внутрішні ринки, а свої міжнародні угоди укладають переважно в межах Європи, Японії і США, де політичні засоби ефективні, де немає загрози воєнних путчів тощо.
Чи, можливо, є особливі механізми, яких слід дотримуватися? Немає, якщо ми уважно проаналізуємо доктрини класичного лібералізму. Так, добре відомо, що Адам Сміт хвалив розподіл праці. Однак для багатьох залишається невідомим те, що він викривав його антигуманні наслідки, які перетворювали трудящих на об’єкти “настільки безглузді й неосвічені, наскільки це можливо для людської істоти”; а відтак, “у кожному цивілізованому суспільстві слід запобігати” урядовим діям, спрямованим на переборення руйнівної сили “незримої руки”. Не надто рекламується думка Сміта й про те, що урядове “регулювання на користь трудящих завжди справедливе й рівноправне”, але “коли воно на користь господарів”, то не є таким. Інші провідні представники класичної ліберальної традиції йдуть значно далі. Вільгельм фон Гумбольдт засуджував найману працю як таку. Він зазначав, зокрема, що коли робітник працює під наглядом, то “ми можемо захоплюватися тим, що він робить, але зневажати як особистість”. “Ремесло вдосконалюється, ремісник деградує”, — зазначив Алексіє де Токвіль.