Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Валентина Захарівна Задимидченко померла 1 квітня 2004 року, похована в Чернівцях.
Один її син, кажуть, живе в Німеччині. Донька-лікар працює за кордоном. А другий син, здається, в Чернівцях. Але я їх нікого не бачила вже «сто років» - відтоді, як Валентина Захарівна продала будинок у Розтоках.
І хоч я на могилі Валентини Захарівни не була, але моя рука завжди пише словами, навченими зокрема і вчителькою В.З.Задимидченко. Бо вона навчила мене розставляти диктовані Богом слова так, щоб вони були почуті людьми.
Віра Андріївна Литвиненко - вчителька фізики і мій багатолітній класний керівник (аж до випуску зі школи). Народилася 10 серпня 1937 року в селі Сенча Лохвицького району Полтавської області. Закінчила 1959 року Львівський педінститут. П'ять років працювала у Виноградівському районі Закарпатської області. З 1964 року - вчителька фізики Розтоцької середньої школи. Фізиком був і її покійний чоловік, неймовірно чутлива, тонка і делікатна натура - Олексій Юрійович Добра. У селі і в школі його називали Олексієм, хоча, кажуть, він мав мадярське ім'я, бо був родом із Закарпаття, але розмовляв прегарною українською літературною мовою. Шкільний фізкабінет Добра-Литвиненків був «начинений» усілякими колбочками, приладами, дротами, дротиками і т. д. І мої однокласники Коля Минайлюк, Святослав Романюк, Славко Бурсук не один раз робили там досліди - аж дим ішов із кабінету! Але м'який Олексій Юрійович доволі часто «прикривав» самодіяльність «винахідників» перед значно суворішою Вірою Андріївною.
Ця пара вчителів навіть узяла на своєрідні «поруки» найпершого шкільного «інженера», мого однокласника Миколу Минайлюка, чиїм голосом одного обіднього дня одночасно заговорили два сільські гучномовці з електричних стовпів біля клубу і біля колгоспної ферми: «Говорять Розтоки». А далі на все село, з 14 до 15 години (якраз час перерви вуличного «брехунця») - пішла музика. Микола «викидав такі коники» ще кілька разів. Аж поки не почалася дещо інша «музика», коли в село з з'їхалися «хлопці» з району («ніхто не знає так тебе, як знають хлопці з КДБ»). Уявляєте, 1976-1977 роки?! Несанкціоноване «врізання» в ефір?!
До речі, тоді дісталося не тільки моєму однокласникові Миколі, його батькам і вчителям. Тоді дісталося навіть Варварі Крижанівській - багатодітній матері, звичайній жінці то зі шваброю, то із сапою в руках, чоловік якої був інвалідом. Хлопці» приписали їй «український буржуазний націоналізм» за неправильно пофарбований власний будинок. Я пам'ятаю той будинок дуже добре, бо він якраз через дорогу від мого дядька Юрка: його верх тоді був жовтий, низ - синій. «Яка була фарба в сільмазі, такою і пофарбувала!» - клялася-божилася Варвара перевіряльникам із району і з сільради, ні слухом ні духом не знаючи про потаємні знаки клятих націоналістів на фасадах будинків. Але за день хата Крижанівських стахановським темпом зверху донизу перефарбувалася в самий жовтий колір. Може, він і дотепер такий. Треба буде подивитися.
Віра Андріївна з Олексієм Юрійовичем були незвичною як на сільські мірки інтелігентною учительською парою, яка завжди викликала захоплено-заздрісні коментарі. За все! З відстані часу я розумію, що їхнє подружнє життя, це було саме оте - «така любов буває раз в ніколи».
У дев'яностих роках я приїхала з Чернівців у Розтоки і ми з мамою ішли вітати Віру Андріївну з днем народження. На сільській вулиці хтось сказав: щойно Олексія Юрійовича забрала «швидка» у Вижницю... За кілька днів був похорон.
З того часу я не можу вітати свою вчительку з днем народження. У мене цей день асоціюється зі смертю її чоловіка. Я знаю, що це неправильно, але я не можу... За нас усіх, учнів 10-Б, це майже завжди робить Микола Йосипович Минайлюк - колишній «підривник» радянського ефіру, випускник Львівської політехніки, один із чільних співробітників нафтопроводу «Дружба». А Святослав Романюк став кадровим військовим, тепер - полковник у відставці, його «електронні» знання знадобилися були колись на Байконурі, а закінчив він службу - у Львові. Фізико-математичний факультет Кам'янець-Подільського педінституту закінчив ще один «шкідник» ефіру з нашого - «віро-андріївського» - 10-Б - Ярослав Семенович Бурсук. Він став відомим на Буковині освітянським керівником, пройшовши перед тим «школу» учителя, директора школи, завідувача райвно.