«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Він випустив пару кілечок рожевого диму, які почали збільшуватися і опускатися на голову Бубона у вигляді ореолу. Але Карло Іванович фіміаму, як і слави, не любив. Він працював чесно, і всяке обкурювання його насторожувало й злило:
— Ви що, шановний? — запитав Карло Іванович і піднявся, хапаючись обома руками за імпортні підтяжки.
На цьому дискусія обривалась, як кінострічка в найцікавішому місці. Всі залишали курильню і розходилися. Бубон відчиняв вікно і провітрював бухгалтерію.
Наступного дня у «Фіндіпоші» відбулася наукова рада. Першим слово взяв Ховрашкевич.
— Шити шапки голкою. То, я вам скажу, не раціонально,— дивлячись на Стратона Стратоновича, як на барометр, почав Ховрашкевич.— Ми зобов'язані шукати резерви. Резерви є всюди. Навіть у самих резервах,— Ховрашкевич зробив паузу і глянув на Ковбика. Той сидів, як мумія, і, здається, думав щось своє.— Резерви є всюди, навіть...
— Я чув,— перебив його Стратон Стратонович.— Повторятись не треба.
По обличчях фіндіпошівців пробігла, як легенький бриз, усмішечка. Ховрашкевич після цього, можливо, почервонів би, як рак після кипіння, але це не в його характері. Він ніколи не червонів.
— Голка — то наш ворог номер один. Голка — це вчорашній день...
Десь бризнула посмішка у супроводі голосових зв'язок і завмерла. Ховрашкевич стрельнув очима, як спарений кулемет, розшукуючи ціль, проте в усіх очах була прихована неповага і байдужість. Один Чигиренко-Рєпнінський, здавалося, сміявся, але за бородою розібрати щось було так само важко, як під карнавальною маскою.
— Голка — це бомба,— зло кинув у натовп Ховрашкевич.— Бомба, яку ми підкладаємо під важку індустрію. Нитка — то міна уповільненої дії. Міна, що підриває авторитет наших текстильників. Голку або нитку треба забувати. Деякі наші підприємства її вже забули, відмовившись від голки Хоу і Зінгера. Вони винайшли апарат, який єднає матерію методом нагрівання. Особливо нейлони, хлорвініли і фолії. Ну, що таке фолія, я гадаю, ви знаєте. Фолія — це...
Ковбик підняв руку, як семафор. Мовляв, сходити з колії заборонено. В'їзд ліворуч закрито. Ховрашкевич умить вирівнявся і побіг далі:
— Так-от я кажу... Ага?! Деякі наші фабрики уже винайшли апарат, який зшиває матерію. Це зшивання, інакше кажучи, зліплювання, міцніше, ніж зшивання традиційною голкою чи ниткою.
— Ви традицій не зачіпайте. Не зачіпайте,— гукнув сердито Ковбик, який слово «традиція» розумів дуже звужено і вважав чимось святим та недоторканним.
— Окрім ниток, легка промисловість випускає ще й шпагати та мотузки. А шпагати, ми знаємо, потрібні для вивішування білизни, а без мотузків, як і без коней, не дивлячись на такий величезний поступ цивілізації, нам сьогодні не обійтися. Добру мотузку нині так само важко знайти, як погану тараню. Мотузками зв'язують мішки з картоплею, мотузками прив'язують тролейбусні штанги і, нарешті, навіть на поганих мотузках сушать гарну тараню...— Ковбик ковтнув слину і облизнувся. Ховрашкевич це помітив і вирішив шефові зробити приємне.— Тараня — це...— хотів був дати наукове визначення засушеній рибі до пива Ховрашкевич, та Стратон Стратонович вдруге підняв руку.
— Я кінчаю,— розсердився Ховрашкевич. Глянув у вікно, за яким, наче осколок розбитого дзеркала, виблискував трикутничок дніпровських вод.— Так-от я й кажу: з допомогою мотузків на Дніпрі, та й не тільки на Дніпрі, а й на Прип'яті, заводять моторки, прикріплюють ними теплоходи до причалів...
— І прив'язують бичків до пеньків,— підвівся Ковбик і цим самим дав зрозуміти своєму улюбленцю, що його терпінням і любов'ю зловживати не можна. — Хто ще бажає виступити з приводу цього питання.
Та Ховрашкевич не здавався. Оскільки Михайла Танасовича ми вже знаємо, то скажемо коротко, що Ховрашкевич закінчив на тому, що було б значно краще, якби голка йшла за ниткою. Але до цього б він перейшов ще через дві пропозиції. Перша полягала в тому, щоб економити на голках і шити шапки просто нитками. Ця пропозиція була зустрінута тією тишею, яка буває тільки перед бурею, і Ховрашкевич, подумавши, що йому заздрять, негайно висунув другу: економити на нитках, а шити лише голками. Оскільки й цю пропозицію зустріли одноголосним мовчанням, Ховрашкевич розохотився і пішов далі: шапки треба не шити, а клеїти. Клей виготовляти з відходів сировини, скажімо, з кишечок ондатр.
— Оце, я вам скажу, і є резерви в резервах,— закінчив він переможно і обвів поглядом присутніх, ніби запитуючи: «Ну, як дав Ховрашкевич?»