«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
«Геніально. Краще не скажеш,— відповідали йому очі колег.— Ти, Ховрашкевич, просто молодець».
— Геніально,— підтвердив уголос Ковбик.
Тільки після цього у кабінеті почав наростати незрозумілий і загрозливий шум. Ховрашкевич з переляку ледь не зрікся свого відкриття, але вже було пізно. Ідею Ховрашкевича незабаром схвалили і запропонували підготувати необхідну документацію. Підготовлені папери, як і його думку, затвердили й незабаром підкріпили першими преміальними...
Однак через півмісяця фіндіпошівці, що уже працювали над тим, щоб нитку прирівняти до жилки, повністю відкинули теорію міцності клею Ховрашкевича і науково довели: клей нитки не замінить.
Ховрашкевич пішов на компроміс: відкинув і клей, і нитку. Бо згадав розмову у курильні про виведення шапкоподібної тваринки, яка б мала хутро ондатри й форму шапки. Ця думка гостро, як голка, застрягла у нього в голові й червоною ниткою проходила через усі його роздуми. «Треба схрестити ондатру, треба схрестити ондатру»,— вистукував пульс у його скронях, як домашні ходики. Але з ким? Яка тваринка схожа на шапку?
— Ерінацеус! — зірвався він із стільця.— Ерінацеус! — вигукнув Ховрашкевич по-латині голосом Архімеда.
У своїх винаходах він завжди рівнявся на великих. І завжди від чогось відштовхувався. Цього разу він відштовхнувся від кількох голок одразу, які хтось знову застромив у стілець.
— Ерінацеус! — з пристрастю Архімеда повторив він, перетинаючи віддаль між своїм стільцем та кабінетом Стратона Стратоновича.
— Ерінацеус! — сказав він Стратону Стратоновичу, ще тоді й не підозрюючи, що цей вигук Ховрашкевича згодом увійде в усі енциклопедії світу і в перекладі на мову того народу, якою видана енциклопедія, це слово означатиме ЇЖАК *.— їжак, рід комахоїдних ссавців. Тіло коротке, щільне. Здатне округлятися, як шапка. Спина вкрита твердими голками. Живляться їжаки безхребетними і дуже активні вночі. Їжак. Тільки їжак! Ночей не досипатиму. Віднині ми будемо вирощувати для потреб трудящих готову шапку. Першими в світі. Чуєте: першими в світі! — кричав Ховрашкевич, і від того крику у кабінеті Ковбика обсипалася стеля й тремтіла вода в карафці.
Так була винайдена «Третя теорія», що асоціювалася у Ховрашкевича з п'ятою Симфонією Бетховена ван Людвіга і третім законом Ісаака Ньютона. Але подібність, повторюємо, була чисто цифрова.
РОЗДІЛ VII,
в якому розповідається про вавілонські ріки, катання на яхті, зелені лампочки, Креза і Нобеля, німфу Ехо, нащадка аристократичного роду, його походження, деякі біографічні дані, «морського вовка» й університет
Мурченко сидів у готелі й плакав. Розгублений і трохи схвильований Сідалковський походжав по двоспальному номеру, наче капітан по палубі перед початком шторму, і давав розпорядження, яких команда не збиралася виконувати. Славатій на нього не звертав уваги, а Тамара, що сиділа в кріслі, тільки похитувала ногою й іронічно посміхалася. Сідалковського ця картина нервувала, як тореадора флегматичний бик.
— Славо,— повторював Сідалковський.— У такому стані ви не можете служити взірцем для підростаючих поколінь. Встаньте. Витріть очі рушником і не утворюйте в готелі вавілонських рік.
— Сідалковський, ви демагог і периферія. Ти мене обдурив,— глянув поверх окулярів Мурченко.— Ви мене всі обдурюєте.— Мурченко підвівся і почав підтримувати стіну, яка, здалося йому, не хотіла підтримувати його. Стіна раптом повисла, ніби небо під крилом літака, що йшов на посадку, і Мурченко перелякано, але впевнено й твердо зайняв попереднє положення.
Сідалковський підійшов до нього, узяв під пахви і голосно повідомив:
— Славо, катання на яхті відміняється. Робіть оргвисновки...
Він не договорив. У двері постукали.
— Товариші, треба й совість мати. Уже всі відпочивають. Ви не вдома — в готелі,— невдоволено нагадала адміністраторка.— А жінкам,— додала вона і глянула на Тамару змішаним поглядом любові й ненависті,— у номері, між іншим, дозволяється бути тільки до 23-ї години.
— Сідалковський, чув? — засміявся Славатій.— До двадцять третьої години. Совість , у тебе є? — передражнив Мурченко адміністраторку й зареготав: — Ха-ха-ха!
— Мені пора,— Тамара підхопилася.
— Виховна година закінчена. Діткам пора спати.— Сідалковський підійшов до Мурченка, взяв його в свої обійми і кинув прямо на постіль, не знімаючи з нього ні одягу, ні черевиків.
Та Слава його не відпускав. Обхопив Сідалковського за шию, намагаючись поцілувати в щоку.
— Ляжте,— наказав Сідалковський.— Хай солодкий сон рятує вас від гіркого цирозу!
— Сідалковський, я не алкоголік,— образився Славатій.— Чуєте? Я пив в ім'я дружби! — Мурченко упав на подушку — йому стало недобре.— І з солідарності,— додав він.