Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— У сорок третьому, влітку, там гаряче було, — погодився Вовк. — Якщо хотіли ці ваші Теплий із Капітаном загубитися, правильне місце вибрали.
— Є така думка, — згодився Балабан. — Малява чому прийшла за Костю? Знали, що заліг на кичмані. Знаходять тіло біля місця, де колись барижила його маруха. Німців вона якось пережила. Коли їх витиснули, все вирішила закрутити заново. Наш брат, чесний фраєр, нікуди не подівся. А жити ж якось треба дівці. Костя Капітан з нею мав справи до війни. Намалювався ніби між іншим, здрастє вам… А потім за десять метрів від халупи старому дружкові заточку загнали просто в серце. Щоб, значить, подумали на давнішнє кодло, ніде не шукали. Але Жора Теплий заколов, не інакше.
— А я чув… Ну, не можна злодіям убивати. Тим більше, він грабіжник, я так розумію.
— Все ти вірно чув. Тільки випадок із Теплим особливий. Є на ньому пара жмурів, ще до війни. Менти про те не знають. Ясно, ніхто з наших його лягавим не вломив. Але Жора — мутний, ох мутний… У тебе яке звання було?
— Старший лейтенант.
— До війни ким був?
— Як… Учився. Закінчити не встиг, мене з останнього року призвали. Воювати пішов рядовим. Потім, улітку сорок другого, послали на підвищені офіцерські курси, — й для чогось додав: — Сапер.
— Бач, навчили стріляти. І людей ти вбивав, Офіцере. На мінах їх підривав. Тільки ша про ворогів. Люди — вони всі живі, кожне за життя хапається. Німець на війну помирати пішов? Хріна з два! Сидить собі та й міркує: кулі не для нього, з ним такого не трапиться, не зачепить його. Ти теж так думаєш, правда? Не бреши. Краще промовчи, ага?
Вовк мовчки кивнув.
— Отак, — задоволено гмикнув Балабан. — З Теплим те саме. Він утік не на війну. Воювати йому не в жилу. Але на волі довго не побігає.
— Чому?
— Бо про те, що це він Капітана підрізав, люди швидко дізналися. Одне діло — з окопів утекти, цього навіть наш закон вимагає. І зовсім інше — свого брата–блатного вбити. Значить, тепер Жора і для «червоних» поза законом, і для «чорних». Для нас, значить, для братви. Тут же заслали маляви — шукати його, паскудника, треба. Мене люди слухають, дещо вже зробили. Не швидко. Часи зараз сам знаєш, які, Офіцере. Але знайшли, є й у цьому всьому лайні приємні новини.
— Де? — вирвалося в Ігоря.
— Тобі яка печаль?
— І правда.
Виринув Голуб, повернув кухоль. Торкнувшись денця, Балабан тихенько скрикнув, трошки попікшись, але не розізлився — навпаки, сьорбнув із задоволенням, зобразивши на лиці вираз вищого блаженства.
— Щось я забалакався з тобою. Ну нічого, більше про наші справи знатимеш. Про Жору так, до слова. Сидить він у мене отут, — сухим, зігнутим у гачок пальцем старий злодій легенько постукав себе по лобі. — Вважай, познайомилися. Компанію собі сам вибирай. До себе не кличемо, закон не дозволяє. Але в разі чого тримайся нас, Офіцере. А від політичних — подалі.
— Могли б не попереджати. Я їх сам не дуже люблю. Влада — вона і є влада, нема чого виступати.
Чесно кажучи, у той момент Ігор Вовк дещо кривив душею. До війни досить стримано сприймав повідомлення про викриття та арешти ворогів народу й оголошені вироки. Не надто радів, але й не дуже печалився. За прикладом батьків, взагалі старався не обговорювати друзів сім'ї, котрі раптом виявлялися поплічниками англійських чи японських шпигунів. Або — учасниками змови проти партії, уряду і особисто товариша Сталіна. Загалом намагався жити в найкращій у світі країні й ні про що крамольне не думати. Війна значно підправила його погляди, а власна історія зародила серйозні сумніви в тому, що сотні тисяч інших вироків не могли винести так само. Проте за звичкою уникав політичних, хоча вже не ставився до них насторожено.
Але й бути з кримінальниками Вовкові теж не випадало. Тим більше — після пропозиції майора Божича. В кожному бараку кум має очі та вуха, це — факт. А значить, пронюхав — новачком зацікавилися злодії. Закони тактики передбачали спробу начальника оперчастини використати це. Тому повторна розмова про співпрацю з адміністрацією ладна обернутися для Ігоря смертним вироком. Погодившись, ризикує засвітитися одного разу перед блатними, і тоді Балабан із його можливостями запросто посадить стукача на ніж. Відмовившись, потрапить під шалений пресом, адміністрації, і дійсно надовго пропишеться в БУРі.