Сто пригод Барвінка та Ромашки

Зрів він половців і обрів. Червонів, курився обрій Від татарської орди! Меч співав, сичали стріли, — Тут бійці списи гострили, Наступали в три ряди. Тут Хмельницький з Кривоносом Тихо їхали покосом. Коливаючись в сідлі. Під Дубком житняк жували, «Хмеля» й «Горлицю» співали. Стиха дзенькали шаблі. А загарбників-жовнірів Полювали, наче звірів, Козаки на цім лугу. Ой, частенько в дні понурі Лютували грізні бурі. Дуб згинаючи в дугу! Лиш сміявся він розлого, Бо надійний корінь в нього І гілки — трудівники. Сяють жолуді на сонці... Він у славній нашій Кончі Простоїть іще віки! Та не тільки довголіттям І своїм козацьким віттям Славен мудрий чарівник. Добрий велет в буйних шатах Він, цей Дуб, весни глашатай І господар з року в рік. Потаємне, дітки любі, Є дупло у тому Дубі, В ньому — скринька чарівна. Навіть поночі — в промінні: У коштовному камінні Кожна в скриньці сторона. А під кришкою з кришталю. Мов за сонячною даллю. Сяє дудочка мала. Золота вона чи срібна — До промінчика подібна І гладенька, мов стріла. Лиш торкни її вустами. Поле вибухне житами. Вкриє землю буйноцвіт. Теплі зорі над гаями Озовуться солов’ями. Задзвенить щасливий світ. Всяк почне гніздо мостити, І у кожнім скоро діти Запищать на всі лади. Загуде сім’я бджолина Щоб запліднилась рослина. Затужавіли плоди. Не сурмить вона до строку. Тільки раз сурмить щороку Попід Дубом віковим. Хто ж сурмити має право? Прислухайтесь, пильна справа! Коли встигну — розповім... Лиш струмки задзвонять радо. Кличе Дуб Велику Раду Зеленавим перначем. Засідає звір і птиця І достойний, як годиться. Наречеться сурмачем. Має діло й заковику: Не призначать зроду-віку Ані вовка, ні змію. Треба бути дуже добрим. Працьовитим і хоробрим У роботі і в бою. Той, хто вдачу іншу має. Хай ту сурму не займає, — Громовиця зіб’є з ніг! Сурма відьмою завиє. Знову холодом повіє, І травицю вкриє сніг. Мав я честь, сурмив три роки! Але ось остайні кроки, — Ні летіти, ані йти. Заслужив, либонь, спочинку. Тож весну ясну, Барвінку, Провістиш за мене — ти! Пам’ятай, що без сигналу Все лиш тлітиме помалу І жовтець не зацвіте. Доручаю вам, малята. Українські соколята.