Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Лемберг. Під знаменами сонця
Лемберг. Під знаменами сонця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Лемберг. Під знаменами сонця

Электронная книга - «Лемберг. Під знаменами сонця». Краткое содержание книги:

Кінець ХІХ століття, Галичина, славетний Лемберг…
Несподівано для самого себе запеклий львівський злодій Мар’ян Добрянський рятує від бандитів шляхтича Яна Губицького. Вдячний панич запрошує дивного збавителя до свого маєтку. Та чи знає він, що у душі його гостя зачаївся хижий звір, який понад усе жадає помсти? Хто ж насправді цей Мар’ян? Але доля недарма з’єднала дві дороги, і ось уже жорстокий розбишака та розпещений аристократ мандрують поза законом, намагаючись зрозуміти правду один про одного — і про самих себе. Хто є хто у цій загадковій історії і які таємниці вкривають стіни старого міста?
1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22
Перейти на страницу:

Метал увійшов глибоко, майже на три четверті своєї довжини. Не підвів мене добрий метал.

Фігура біля стовбура постояла трохи і почала повільно осідати долу. Ніби перехотіла стояти біля дерева, схожого на прангер. Ніби раптом захотіла подрімати.

Чоботи зробилися важкими — не підняти, віки старезними — не дожити, ножі швидкими — не врятуватися. Спливли хвилини, й ображений вітер нехотячи доніс до мене слабкий смішок і охриплий голос:

— Усе в порядку, Мар’яне.

У нього завжди після приступу задухи з’являлися усмішка і хрипота. Правда, руки з горла він поки не віднімав.

Вітер мені не пробачив і плиском вдарив у лице. Той, інший, навіть не задумався над тим, що він може мене не пробачити.

— Правда, усе в порядку. Не дивись так.

Я підійшов і висмикнув застряглий трохи вище людського зросту кавалок сталі. Рука знову відчайдушно обважніла. Не дивлячись, запхнув свою коштовність за пояс. І далі дивився на тонку білувату мітку на корі, схожу на клеймо. Виявляється, дерева теж бувають таврованими, як люди.

— Ще тато любив повторювати, що я можу вивести із себе навіть янгола.

Янгола — запросто. У янголів немає в запасі диявольського терпіння. Яке іноді теж дає збої. А те, чим дорожиш, виявляється насправді просто кавалком сталі.

Знизу на мене дивилися очі з дуже білими, як у всіх рудих, білка́ми.

— Слухай, Мар’яне, а навчи мене так метати ножі!

Мабуть, на моїй пиці проступила певна зрозуміла думка, бо Янек одразу приснув у кулак.

— Ну чому кожного разу, коли я прошу поділитися зі мною хоч малою частиною твого досвіду, ти корчиш таку гримасу, що я починаю боятися, чи все в тебе в порядку з травленням, мій передбачуваний друже? Чому все доводиться витягати з тебе кліщами? Ось я, наприклад, коли б що вмів, одразу б тебе навчив.

Настала моя черга прискати в кулак. Тільки кулаки мої для іншого створювалися. І стискалися вони в такі хвилини до хрускоту. Ніби десь поруч пес люто гриз кістку.

Я присів перед ним, заодно роздумуючи, що б таке відповісти, щоб і чесно було, і легко засвоїлося.

— Ліпше погано книжки читати, ніж добре скручувати карки.

Білки́ на мить померкли, а потім молодецьки полізли з орбіт.

— А ти вмієш скручувати карки? Навчи, га?

Усе, останній раз я веду баляндраси[36] із цямкачами[37]! «Вмієш гризти — гризи, а в наставники не пхайся — зуби повибиваю», — сказав я звірові всередині себе.

«І по бібліотеках нема чого більше лазити, зрозумів?»

…Мій батько дуже любив книжки. Тому, побачивши в Губицьких величезну бібліотеку, я провів там майже цілий день. Просто прогулюючись поміж стелажами, торкаючись корінців, витягаючи навмання першу-ліпшу книжку, гортаючи її, час від часу прочитуючи окремі уривки і знову повертаючи на полицю. Я пробував уявити себе в шкурі мого батька, пробував відчути те, що відчував він, помічник друкаря, ким бачив він себе і що могли б розповісти йому ці книжки.

Зовсім випадково я витягнув з другої полиці третього стелажа згори якийсь грубезний том про міфи, і мені до ніг упав пухкий конверт. Запечатаний сургучем. Із закам’янілим на ньому відбитком перемишлянського герба Сас.

Якби я розкрив його тоді, якби хоч переклав у інше місце, можливо, ми б зараз не рятувалися втечею в лісах Бродівського повіту.

Але мені здалося, що позаду стоїть мій батько і хитає головою. І говорить до мене приглушеним голосом:

«Я був лиш друкарем, і навіть гадки не мав, що мій син впаде так низько… Що він осквернить свою священну помсту злодійством…»

6

Коли Янек прокинувся, я вже розкладав на травичці свій улов.

— О!

— Це, звичайно, не фазани і не куріпки…

— А…?

— Усі питання потім.

Він заворожено простяг руку, і я був понадіявся, що пронесе. Травичка соковитенько зеленіє під задом, сонечко радісно б’є в ліпки[38], чому б і не помріяти? Але простягнута рука завмерла, і мої надії віддали Богові душу.

— Звідки ти все це взяв?

Бабуся прислала. Поштою.

— Їж-їж.

— Я маю право знати, що я їм!

Чого ж раніше не питав, коли подавали на тарілочках порцелянових з голубими квіточками? Та ще й кланялися при цьому.

— Кавалок козячого сиру, хліба буханець, три яйця, дві цибулини…

— Я добре бачу, що це! Я питаю, чиє все це?

— Ти бачиш тут ще когось?

Він зусиллям волі відірвав погляд від спокусливих страв і відправив його куди подалі.

вернуться

36

Баляндраси — розмови.

вернуться

37

Цямкачі — діти.

вернуться

38

Ліпки — очі.

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)