Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
— Тобі треба взяти себе в руки. Горю твоєму вже не зарадиш… Згодом все з'ясується… Слідчі працюють зараз, може, й натраплять на слід бандюг… Тримайся! — спробувала втішити подругу.
Василь Тетеря нервував. Тільки зайвого гамору наробили його хлопці, а нічого путящого не розвідали про Басенка. Мабуть, і справді Мальва нічого не знала… Але так чи інакше, а подівся кудись один з працівників карного розшуку… Десь вже, може, й нишпорить… А що коли замість Басенка підісланий сюди цей Колиба? Не ликом шитий Максименко, не ликом! Він, як пити дати, міг пустити лжеінформацію, що засланий Басенко, і навіть відіслати його кудись, а замість нього направити іншого. В усякому разі, будь він на місці Максименка, саме так зробив би… Ага! Тоді, можливо Колиба і є той… Ну, ну… Стривай! Але ж він до нас не просився. Це я вмовив… Ну й ситуація!..
— Як ти її розцінюєш, Митрофане? — виклав свої сумніви Тетеря своєму поплічнику Дикому.
— Бісова ситуація. Ось що можу відповісти. Може, його вкокошкаєм та й годі!
— Ні! Коли він справді по духу і крові наш, — це ж знахідка! Такий замінить десяток наших найвідчайдушнійших.
Тетеря замовк, ледь чутно, спокійно і перевальцем пройшовся світлим й просторим схроном, що був під церквою.
— Пропоную влаштувати йому перевірку, — сказав Тетеря.
— І ось яку…
…Чорний «вілліс» звернув з битого шляху і, лишивши по собі вервечку з сірого пороху, вискочив на зелену долину, що прилягала до гірської річки, і зупинився. З машини вийшли майор міліції Максименко і капітан Марчук. Тримаючись за гілля лози, вони зійшли до річки. Мовчали. Максименко знайшов собі забаву: кидав над річкою маленькі камінчики і рахував, скільки разів вони торкнуться води. Краєм ока стежив за Марчуком. Той палив цигарку, вдаючи, що йому дуже смакує їдкий дим. Коли він кинув у воду недопалок, Максименко спитав:
— Ну, як, трохи заспокоївся?
— Наче. А ви не маєте на мене образи? — в свою чергу спитав Марчук. Цим натякнув, що їздив у міністерство, скаржився на Максименка, який хоче відправити його у Дніпропетровськ.
— Чи ображаюся? — перепитав Іван Васильович. — Ні. Міністрові, певно, видніше. Я — солдат. Можливо, й помилився, вирішивши відрядити тебе. — Майор кинув ще один камінчик у воду і додав: — Зараз потрібно про це швидше забути і працювати. Є перша ластівка від Сокрути.
— Про що? — Марчук глянув на Максименка.
— У селі Вілії він познайомився з Жовтобрюхом. Виявляється, його прізвище Василь Тетеря, смирний церковний староста. А ми гадали, що він з лісу не виходить…
— І все?
— Тарас повідомив цікаву історію: недавно Жовтобрюх прирізав свого спільника Томася, з яким начебто, 1939 року пограбував у нашому місті банк. Вже перевірено. Справді, такий злочин був. Великі цінності потрапили в руки цього бандита. Наш обов’язок — повернути народні багатства народові. І ще одне: тут лишилася сім'я Сокрути. Приглянь за нею, можливо, потрібна якась допомога.
— Я думаю, Іване Васильовичу, що жінку й хлопчика потрібно негайно відправити назад у Запоріжжя.
— Не зміг умовити, — зізнався майор.
— Силоміць!
— Ну-ну! — Максименко спохмурнів. — Не смій! Коли вона тут, їй здається, що вона поряд з ним. Ось їй і легше… Я її розумію. Краще, мабуть, для безпечності поселити її в місті, а не на околиці.
— Буде виконано, товаришу майор! — Марчук виструнчився.
— Може, скупаємось? — Максименко поклав руку капітану на плече, підкреслюючи, що це прогулянка і виструнчуватись тут зовсім ні до чого… — Парко як! Знову, мабуть, злива буде…
Цього ж дня Тарас на галявині Вілянського лісу за рекомендацією Жовтобрюха зустрівся з керівником місцевої банди Митрофаном Диким.
Бандит запропонував Тарасу взяти участь у нападі на пункт дільничних міліціонерів. «Один з методів перевірки, — здогадався Тарас. — Ну й підступний же цей Тетеря!..»
— В принципі я згоден, — без вагання відповів Сокрута.
— Чому в принципі? У мене хлопці надійні, діло своє знають…
— Тоді навіщо я?
— У нас закон: випробувати свіжу людину у справжньому ділі. Добута зброя в бою — зброя честі…
Тарас рішуче простягнув Дикому на знак згоди руку.
Розпрощавшись з Диким, Тарас замислився. Ось тобі перші непередбачені обставини, про які говорив майор Максименко, Ситуація складна. Відмовитись — означає демаскувати себе. Це — смерть, це невиконане завдання. Піти і не діяти? Але за ним будуть пильно стежити. Де ж вихід? Доведеться йти. Потрібно лише негайно попередити Максименка. Може, щось придумає… Погано, що Дикий не назвав ні місце нападу, ні час проведення бандитської акції.