Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
— Він вб'є нас обох! — відсахнулась Гелена. — Тебе — щоб не було нового свідка, котрий знає про скарб… Мене — за те, що приходила до тебе і сказала…
— Порозуміємось, — буркнув Тарас, вдаючи абсолютну безтурботність.
— Невже я помилилась в тобі? — спитала Гелена і тихо заплакала.
— Авжеж, помилилась! — глумливо відповів Тарас.
Перевірка
Мальва, зовсім як школярка, розмахувала портфелем і наспівувала якусь веселу пісеньку. Ще б пак! У неї радість: здала останній екзамен літньої сесії, і попереду кілька зовсім вільних тижнів. Дорогою пристав до неї бездомний пес, котрий, вихляючи хвостом, просив чогось поїсти. Дівчина спинилась, одкрила портфель, знайшла свій сніданок, який мати дбайливо загорнула в хустину, кинула окраєць хліба приблуді. Пес миттю проковтнув його. Спинився, очікуючи нової подачки. Не дочекавшись, побіг слідом за Мальвою. Біля цвинтаря зупинився, поскімлив і знехотя побіг назад.
— Ех, невірний! — докірливо гукнула Мальва в сутінки. — Злякався невже? А я нітрохи не боюсь ходити тут… Чого мені боятись?
Вона бадьорилася зумисне. Хоч і ходить вже п'ятий рік цією дорогою через цвинтар, та кожного разу, коли засутеніє зовсім, млосно стискається серце. Тут тиша якась особлива. І кроки, ген, як моторошно відлунюють у цій гранітній хащі надгробних плит.
Пройшла трохи і спинилась. З'явилось якесь лихе відчуття, що хтось причаївся за спиною. Прислухалась. Суха гілка тріснула ззаду. Мальва рвучко обернулася. Не встигла й крикнути. Хтось кинув їй на голову ковдру, колючою тканиною затулив рота. Вона вся заборсалася, але марно. Отримала в груди такого стусана — аж здалося, що спинилось шалено калатаюче серце. Принишкла. Відчула, як її, туго загорнену в цей ковдряний сповиток, кудись несуть.
В якомусь старому склепінні, де нудотно пахло цвіллю і старим мотлохом, її врешті розв'язали. Блискотіла свічка, од якої на брудних стінах метались страхітні тіні. Мальва ледь спромоглася розгледіти двох дебелих чоловіків, що стояли напівзігнуті над нею, одхекувались.
— Хто ви? — мовила Мальва тремтливим голосом. — Що вам потрібно?
— О-о, нам потрібно не так вже й мало! — реготнув один з незнайомців. — Сповідатися будеш, міліцейська хвойдо… Куди поїхав твій лягавий, з яким завданням?.. Скажеш все, як на духу, — пальцем ніхто тебе не торкнеться…
— Я ж нічого не знаю, — розгублено мовила дівчина.
— А хто ж знає? — замахнувся на неї здоровань. — Говори! — Кілька лютих ударів ногою в груди, в голову, і Мальва втратила свідомість. Коли прийшла до пам'яті, почула хрипкий голос.
— Раджу подумати… Коли не скажеш нічого про Басенка, кабиця буде твоїм старим. Підсмалимо як поросят… Ну! Говори!
— Я ж нічого не знаю, — простогнала Мальва. — Заклинаю усим святим: не чіпайте батьків… І вони нічого не знають.
Лавина лютих ударів зринула на безборонну дівчину.
— Може, й справді не сказав їй? — засумнівався один з бандитів. — Прикінчимо чи сама здохне? Хай, мабуть, конає… А тепер гайда смажити старих бовдурів.
Ці слова Мальва сприйняла вже крізь темний морок непам'яті.
Садиба Петльованих згоріла дотла. Даремно гончарівці бігали навколо палаючих будівель і прагнули врятувати зачинених господарів.
На Мальву випадково натрапив цвинтарний сторож. У ній ледь жевріло життя. Тільки через кілька тижнів дівчина спромоглася встати з лікарняного ліжка й вийти на вулицю.
Якось її провідала Рада. Подруги мовчки йшли яблуневим садом, що прилягав до лікарні, і важко було зрозуміти, що було в кожної на думці. Мальва несподівано спитала:
— Ти нікому не говорила, що Сашко іде у відрядження?
— Нікому… А хіба що? — уважно глянула на неї Рада.
— Розумієш, ті звірюки звідкись довідались, що його посилають кудись з особливим дорученням…
— Он воно що! — вражено зупинилась Рада. — Стривай, я, здається, Чернусі говорила тоді ж, після ваших відвідин…
— Давно він у тебе був?
— Після того вечора не навідувався… Він же далеко.
— Важко у це повірити, але про Сашковий від'їзд знали тільки ми… Ну, і твій Чернуха, виявляється, теж.
— Ні-ні! — категорично заперечила Рада. — Іван надійний… Він же колега твого Басенка. Ні! — не дуже вже й певно мовила вона. — Може, сам Сашко кому обмовився…
— Важко тепер судити, — сумовито мовила Мальва.