Поєдинок у Чорному лісі
- Автор: Ревякин Степан Дмитриевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: Промінь
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Поєдинок у Чорному лісі». Краткое содержание книги:
Про небезпечну місію Тараса Сокрути та його товаришів, про мужність і непохитність працівників міліції в боротьбі проти націоналістичних банд і розповідає твір.
Сокрута озирнувся довкола. Побачив череватого і, зібравши останні сили, пішов на нього.
— Ти що? Симоне… Я ж не при чім… — скоромовкою заторохтів череватий, поточившись до стіни.
— Задушу! — ледь промовив Тарас і відчув, як тьмяніє в голові, як невідома сила закрутила перед його очима різнобарвні кульки. Він непритомнів і падав. Череватий посмілішав, ступив до нього крок і біля самої підлоги вхопив Сокруту в цупкі обійми…
Опритомнівши, Тарас збагнув, що хтось його несе якимись темними закапелками села.
— Де я? — прошепотів сухими губами.
— A-а, ти отямився! Ну й слава богу! Значить, не здохнеш, — озвався задихано той, хто його ніс.
— Зажди. Спочину… Важко дихати, — попрохав Тарас.
Чоловік зупинився, поклав Сокруту на спориш.
— Так це ти?! — здивувався Тарас, узнавши череватого.
— А хто ж? Я.
— Як звати?
— Навіщо?
— Не називати ж мені тебе барилком.
Череватий реготнув.
— Не хочеш називатися — не треба, — байдуже мовив Тарас. — Допоможи встати, і я піду.
— Куди тобі? — здивувався череватий. — Людей полохати?
Лише зараз Тарас помітив, що його сорочка розірвана на шматки й вся голова перемотана якимись ганчірками.
— Це ти бинтував?
— Ні, нечиста сила.
— За що така ласка?
Череватий не відповів. Він підвів Тараса, поклав його руку собі на плече і знову поплівся вузькими завулками села. Привів його спершу в дерев'яну, ладно змайстровану конюшню, запріг двох вороних коней і перевіз Сокруту десь у ліс, де лишив його в сіні на горищі якогось хліва.
— Я поїхав за дохтором, — пояснив.
Для Тараса попливли довгі і важкі хвилини. Біль в голові і у всьому тілі не вщухав. «Невже сконаю? Ні! Ні! Я маю вижити!» — Сокрута підвівся і хотів зробити крок. Та світ знову потьмарився, перед очима замиготіли райдужні кульки.
Коли прийшов до пам'яті, побачив над собою якусь молодицю.
— Тобі боляче? — спитала вона, обережно торкнувшись його голови.
— Ні. А ти докторка?
— Так собі: ні те, ні се… До ран я приклала мазі. Цілющі. Сама готувала… Хтозна, чи й поможуть — живого місця нема…
— Нічого… Воскресну! — прошепотів Тарас.
— Ну, я пішла. Буду навідуватись…
Шелеснуло сіно, і жінка розтанула в мороці горища. Як і не було…
Наступного дня вона прийшла аж надвечір. Принесла свіжого, тільки-но з-під корови, молока і вовняне барвисте рядно. Вкрила ним Тараса і губами притулилася до його високого зі шрамом лоба. Сокрута відкрив очі, пізнав жінку і з щирою вдячністю кліпнув довгими, аж закрученими догори віями.
— Як тебе звуть? — прошепотів.
— Гелена.
— Тутешня?
— Еге ж… А ти?
— Тернопільський. Симоном Колибою звати, — Тарас давно викинув з голови своє справжнє ім'я та прізвище, і все-таки, приходячи після забуття до свідомості, боявся, чи в гарячці не назвав себе Сокрутою.
— Живучий ти, — з подивом дивлячись на нього, мовила Гелена.
— А хто цей… барило, що врятував мене? — запитав Тарас.
— Як ти сказав? Барило? — Гелена розсміялася. — А може, кадуб? — і знову дзвінкий регіт. — Ну й охрестив ти його! Та це ж мій чоловік… Василь Тетеря.
— Виходить, і ти Гелена Тетеря?
— Виходить, так. А дівоче — Моравська. Правда, файне було прізвище?
— Файне… — Тарас розшукав у сіні Геленину руку і міцно потиснув її. Він почув якусь особливу приязнь до цієї жінки, був вдячний за її турботливість.
— О, та ти й справді воскрес! — усміхнулася Гелена.
Після цього дня Гелена стала частіше навідуватися в схованку, що містилась у густому сосняку між двома піковидними скелями. Тарасу було вже краще, і він міг з Геленою прогулюватись у лісі, милуючись навколишньою розкішною природою.
— В тебе є жінка, діти? — якось запитала Гелена.
— Хіба в бродяги може бути сім'я? — відповів Тарас.
— Так і знала… Безсердешний!
— Чому?
— Ти ж убив Томася. А в нього — трійко. Як мізинчики всі.
— Томась умер? — Сокрута зупинився, спершись на смереку.
— А то! Ти ж ножем проштрикнув йому серце. Через спину… Аж не віриться, що ти здатний на таке…
— На що?
— Бити отак по-підлому, ззаду…
Тарас здригнувся від цих слів. Його перевіряють, чи насправді все так, як говорить синьоока жінка?
— І ще хто постраждав від мого підлого ножа? — Тарас пронизав Гелену гострим поглядом, аж вона боязко поточилася назад.