Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
НЕПОКОРА
Під ногами в Рорана був пухкий родючий чорнозем.
Юнак підняв грудочку землі, розтер її між пальцями й задоволено кивнув головою, побачивши, що в ній достатньо вологи, гною, моху та інших речовин, завдяки яким тут можна було б отримати добрий урожай.
Потім він підніс її до носа — земля була сповнена сотнями запахів — запахом комах і молодих дерев, ароматами квітів і ніжної трави.
«На цій землі можна було б господарювати, не знаючи лиха», — зітхнув Міцний Молот і подумки полинув до Паланкарської долини, вкотре побачивши залите осіннім сонцем ячмінне поле біля своєї оселі — рівнесенькі хвилі золотих колосків, що коливалися від вітру, а ген далеко-далеко на обрії, за річкою Анора — білі шапки гір.
«Як би мені зараз кортіло опинитися там і обробляти разом з Катріною землю, а не проливати людську кров», — промайнуло йому в голові.
— Гей там! — гукнув капітан Едрік, тицьнувши пальцем на Рорана зі свого коня. — Годі мріяти,
Міцний Молоте, інакше я зроблю так, що ти до кінця життя не вислужишся вище вартового.
Витерши руки об штани, Роран різко звівся з колін.
— Слухаюсь, капітане! Як скажете! — гукнув він, намагаючись вгамувати свою неприязнь до Едріка, що кілька днів тому очолив їхній загін. Судячи з усього, він був некепським командиром, інакше Насуада ніколи не доручила б йому такої важливої місії. Та, як би там не було, він мав дуже химерну й сварливу вдачу, караючи своїх солдатів за найменшу провину й непокору. Міцному Молоту принаймні вже тричі доводилось чути, як Едрік наказував шмагати вояків різками, а це, на його власну думку, мало неабияк підривати їхній бойовий дух. Адже як загін може нормально діяти в бою, коли солдати ненавидять свого капітана? «Скорше за все, Насуада вирішила влаштувати мені ще одне випробування, щоб побачити, чи зможу я наступити на свою гордість і вживатися із цим навіженим деспотом», — здогадався Роран.
За мить юнак опинився на спині свого вірного Сніговія й помчав до голови загону, що тепер налічував двісті п'ятдесят воїнів. Їхнє завдання було не з простих. Скориставшись тим, що Насуада й король Орин вивели із Сурди основну частину свого війська, Галбаторікс увірвався до беззахисної країни й став спустошувати міста й села, а також знищувати врожаї, які були дуже потрібні задля того, щоб вардени й далі боролися з Імперією. Повстанці могли б легко знищити ворожі загони, попрохавши допомоги в Сапфіри, але та полетіла до Ерагона на коронацію нового правителя гномів. Одним словом, розуміючи, що довго залишатись без Вершника та дракона дуже небезпечно, Насуада вирішила діяти на випередження й послала загін Едріка, аби відкинути ворожих солдатів назад. Вивідачі повстанців доповіли, що їхній загін має налічувати не більше трьох сотень воїнів, тож можна було тільки уявити, як здивувалися Едрік та Роран, коли, розпочавши переслідувати ворогів, зрозуміли, що тих щонайменше сімсот.
Невдовзі Міцний Молот порівнявся з плямистою кобилою Карна й замислено глянув уперед. Перед ними простирались безмежні лани, посеред яких де-не-де височіли самотні верби й тополі. У небесах зависло кілька яструбів, а в траві, під ногами їхніх коней, метушились наполохані миші, зайці та всяка інша дрібна звірина. Швидше за все, люди бували в цій місцині лиш одного разу, та й то зовсім недавно, оскільки на схід ген до горизонту тяглася смуга прим'ятої трави.
Карн глянув на сонце, яке було майже в зеніті, й примружив очі, через що на його вилицях з'явилися глибокі борозни зморщок:
— Ми маємо наздогнати їх, перш ніж наші тіні стануть довшими за наш зріст.
— Угу… І саме тоді ми дізнаємось, чи досить нас, щоб гідно їм протистояти, — буркнув Роран. — Інакше вони просто нас переріжуть. Ніде правди діти, я люблю подвиги, але цього разу мені б дуже хотілося, аби нас було більше за ворогів.
На Карнових вустах з'явилась похмура посмішка:
— Звикай, у варденів вічно не слава богу.
— Шикуйсь! — гаркнув Едрік і, пришпоривши свого коня, помчав униз витоптаною в траві стежкою. Роран стис зуби, легенько торкнувся п'ятами боків Сніговія й попрямував слідом за своїм капітаном.
За шість годин потому Роран ховався в заростях буків неподалік невеличкого струмка, береги якого густо поросли очеретом. Він уважно розглядав старе селище, що складалося з двох десятків будиночків із посірілими від часу стінами. Самі ж селяни метушились на виїзді з нього, намагаючись мерщій посадити свої родини на коней. Із заходу повільно наближався загін Галбаторікса, тож, швидше за все, мирні мешканці збиралися тікати в центр Сурди. Так воно й сталося.