Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Якби була на те Роранова воля, то він спробував би зупинити їх і напевно переконав би, що його побратими-повстанці не дадуть Імперії знищити їхні домівки. Адже Міцний Молот ще дуже добре пам'ятав, із яким болем і відчаєм він покидав своє рідне село. До того ж, Роран міг закликати місцевих чоловіків битися разом із ними, бо десять чи двадцять пар рук могли запросто вирішити долю поєдинку. Юнак був переконаний, що ці люди билися б із потрійним завзяттям, оскільки їм належало захищати свою батьківщину. Проте Едрікові не сподобалась ця затія, і він наказав варденам сховатися на пагорбах за селищем.
— Нам пощастило, що маємо справу з піхотою, — пробурчав Карн, тицьнувши пальцем на колону солдатів у червоних мундирах, яка марширувала вбік селища. — Інакше ми ніколи не дісталися б сюди першими.
Роран кивнув і глянув на воїнів, що скупчились у нього за спиною. Едрік на певний час зробив його командиром невеличкого загону, який налічував двадцять вісім воїнів — серед них було півдюжини лучників, а також солдати, озброєні мечами й списами. Іще один загін із двадцяти восьми солдатів очолював далекий родич Едріка — Санд, а решту воїнів капітан збирався вести в бій під своїм командуванням. Ховаючись у заростях бука, усі три загони перебували надто близько один від одного, що, на думку Рорана, було грубою тактичною помилкою. Адже, коли вони вийдуть на поле бою, їм буде потрібен час, щоб вишикуватись, а ворог обов'язково скористається цією затримкою й зуміє належно зорганізувати свої оборонні порядки.
Невдовзі юнак схилився до Карна.
— Схоже, серед них немає поранених, — прошепотів він, — усі воїни з цілими руками й ногами. Як гадаєш, там є ті потвори, які не відчувають болю?
Карн зітхнув:
— Якби ж то я знав. Твій двоюрідний брат легко б упорався з цим завданням, а я — звичайнісінький чарівник, тому не наважуся перевіряти самотужки аж таку кількість ворожих солдатів. До того ж, серед них можуть бути маги, а вони легко мене відчують, перш ніж я встигну проникнути до їхніх свідомостей. І тоді — пиши пропало… Вони відразу ж повідомлять своїм побратимам про наш загін.
— Як мені набридло вагатися перед кожною битвою, — мовив Роран, розглядаючи озброєння ворожих солдатів і намагаючись вирішити, як би краще зорганізувати напад своїх людей.
Карн посміхнувся:
— Твоя правда. Але я б волів, аби ми й надалі вагалися. Якщо ми перестанемо вагатись, це означатиме…
— Що один із нас або ж ми обоє вже мертві…
— Або те, що Насуада віддала нас під командування різних капітанів…
— І тоді в нас знов-таки безліч шансів померти, бо я не захищатиму твоєї спини, а ти — моєї. — По цих словах Роран посміхнувся й витяг з-за пояса молот, похмуро глянувши на свою праву ногу, яку проймав біль. Сплюнувши, він потягнувся рукою до того місця, де його поранив бик, і став повільно його розтирати.
Карн стривожено глянув на свого супутника:
— З тобою все гаразд?
— Через це не вмирають, — мовив Роран, а потім замислився над своїми словами: — Хоча, може, й умирають, але хай я буду тричі проклятий, якщо залишуся тут, коли ти рубатимеш на шматки тих піших бовдурів.
За півгодини загін противника ввійшов до села, проте не став у ньому довго затримуватись. Воїни швидко повибивали двері в усіх будинках, аби пересвідчитись, що в них нікого не залишилося, й стали шикуватися на протилежному кінці села. Несподівано з-за барила з дощовою водою вистрибнув дворовий пес і став відчайдушно гавкати на непроханих гостей, немовби самотужки збирався прогнати їх геть. Тоді один із воїнів відразу ж поспішив приструнчити зухвалу тварину. Він кинув у неї спис і пришпилив її до землі.
Коли перші солдати досягли протилежного кінця селища, Роран міцніше стис руків'я молота й приготувався до атаки, проте з котрогось із будинків несподівано долинув пронизливий лемент. За мить купка воїнів витягла на вулицю трійко людей, що відчайдушно пручалися: худого чоловіка з білим волоссям, молоду жінку в порваній сорочці й хлопчину, якому було не більше одинадцяти рочків.
Чоло Міцного Молота рясно вкрилося потом, і він став проклинати всіх на світі. Спочатку селян, за те, що вони не втекли разом зі своїми сусідами, потім ворожих солдатів, за те, що вони їх знайшли, а далі — Галбаторікса, за те, що він просто був найостаннішим на землі покидьком. Потому він почув, як його воїни почали обурено перешіптуватись, певно, маючи намір покарати ворожих солдатів за їхню жорстокість.
Оглянувши решту будинків, частина солдатів Галбаторікса попрямувала до центру селища й оточила своїх бранців грубим колом.