Тягар пристрастей людських

— Ви справжній джентльмен у всьому, — узялася за старе Мілдред. — Єдиний з усіх, кого я зустрічала. — На мить дівчина змовкла, а потім зашарілася. — Страшенно не хочеться просити вас, Філіпе, та чи не могли б ви позичити мені трохи грошей?

— На щастя, я маю дещо з собою, але, боюся, тільки два фунти.

Він віддав їй монети.

— Я відплачу вам, Філіпе.

— Ох, усе гаразд, — усміхнувся він. — Не переймайтеся.

Він не сказав нічого з того, що хотів сказати. Вони розмовляли так, наче все це було абсолютно природним. Схоже, тепер дівчина мусила повернутися до свого жахливого життя, а Філіп не міг нічого з цим вдіяти. Мілдред підвелася, щоб узяти гроші, і вони обоє постояли.

— Я затримую вас? — поцікавилася дівчина. — Гадаю, вам хочеться додому.

— Ні, я не поспішаю, — заспокоїв її Філіп.

— Я рада, що випала нагода трохи посидіти.

Від цих слів і їхнього підтексту у Філіпа мало не розірвалося серце; страшенно боляче було дивитися, як утомлено Мілдред знову опустилася на стілець. Запала така довга тиша, що Філіп знічено запалив цигарку.

— Як чудово, що ви не сварили мене, Філіпе. Я думала, що ви казатимете невідомо що.

Він бачив, що Мілдред знову розридалася. Пригадалося, як вона прийшла до нього і плакала, коли Еміль покинув її. Спогади про її страждання і його власне приниження лише змушували хлопця ще гостріше співчувати їй.

— Якби я тільки могла вирватися, — стогнала дівчина. — Я ненавиджу таке життя. Я для нього не годжуся, я не з таких дівчат. Я б зробила все що завгодно, аби тільки вирватися, навіть пішла б прислужувати, якби могла. Ох, краще б я померла.

Від жалю до себе самої дівчина розридалася ще гірше. Вона істерично схлипувала, і її худеньке тіло здригалося.

— Ох, ви не розумієте, як це. Ніхто не розуміє, доки не спробує.

Філіп не міг дивитися на її страждання. Жахливе становище Мілдред було для нього справжньою мукою.

— Бідолашна дитинко, — прошепотів він. — Бідолашна дитинко.

Кері страшенно розчулився. Несподівано йому дещо спало на думку і сповнило його щастям найвищого ґатунку.

— Послухайте, якщо хочете вирватися звідси, у мене є ідея. Просто зараз мені досить сутужно і доводиться на всьому заощаджувати; але я винаймаю у Кенсінґтоні невеличку квартиру і маю додаткову кімнату. Якщо хочете, можете оселитися там із дитиною. Я плачу одній жінці три шилінги і шість пенсів на тиждень за прибирання і готування їжі. Ви теж можете це робити, а ваше харчування коштуватиме не набагато більше тієї суми, яку я їй плачу. Удвох можна прогодуватися не дорожче, ніж одному, до того ж, гадаю, дитина їсть небагато.

Мілдред припинила плакати і подивилася на нього.

— Хочете сказати, що готові прийняти мене назад після всього, що сталося?

Філіп зашарівся, трохи соромлячись своїх слів.

— Не хочу, щоб ви мене неправильно зрозуміли. Я пропоную вам лише кімнату, яка мені нічого не коштує, і їжу. Від вас я не чекаю нічого, окрім тієї самої роботи, яку раніше для мене виконувала інша жінка. Крім цього, мені від вас узагалі нічого не потрібно. Сподіваюся, ваших умінь на кухні для цього вистачить.