Людолови Том 1

Юрба ще мить мовчала, нерухома й зосереджена, потім почала ділитися на два кола: старшинське, що оточувало гетьмана, і друге, більше, — з самої голоти.

Промова Сагайдачного справила величезне враження. Так говорив він і торік, і позаторік перед своїми блискучими походами. І кожного разу, висловивши свою думку, Сагайдачний навмисно усував себе, щоб кожному здавалося, ніби він прийшов до такого ж висновку самотужки. І кожного разу, приставши до гетьмана, поверталося козацтво, обкурене порохом і славою, від якої йшла обертом не одна молодецька голова. І звикли козаки вірити в нюх і розум Сагайдачного, і мимоволі підпадали під вплив його авторитету. Отже, й тепер лави Барабашевих прихильників чимало порідшали.

— Чого боятися Жолкевського? Невже ми баби?

— Та й пани не журавлі. За море не полетять.

— Панів жменька, а в нас у штанях мокро з переляку.

— Тьху, ганьба! І оце справді соромно, панове, й очі підвести.

— Та Жолкевський до нас і носа не суне.

— Та що там думати! На Каффу!!! — здіймалися палкі вигуки тих, хто не бажав чекати.

Барабаш увесь кипів з люті, образи й обурення. Він відчував, що грунт тікає з-під його ніг. Шия його стала бурякова. Рясний піт виступив на чолі. На скронях набрякли жили.

— Панове! — гримнув він, стискаючи жилаві кулаки. — Де ваші голови? Чим ви думаєте? Чи горілкою у вас пам'ять відбило? Хто вас на панщину ганяв? Хто лупив канчуками? Хто відбирав останній гріш? І мед, і снопи, і птицю, і рибу? Хто з землі зганяв на волоки, відбирав під фільварки ваші лани? Пани! Самі пани! Хто забороняв вам судитися в своєї старшини? Знов пани! Від кого бачили ви саме знущання? А кого ви тепер слухаєте? Старшин, таких же панів, як і шляхта. Чим вони кращі? Також ссуть нашу кров, тільки прикриваються всякими хитрощами. Хто вам очі замилює улесливими словами? Сагайдак! Недоляшок! Королівський попихач! Кому король дає грамоти? Кого посилає в походи боронити свої справи під Москву, під Смоленськ? Його, Сагайдака! Як вірний собака, служить він клятому панству і панському королеві. Осавула слухаєте! Свиридовича! Та він і сам шляхтич, колишній староста. Забули, як він колись ганяв вас на панщину? Який з нього козак? А ви й вуха порозвішували. Вони гадають вашими руками заробити собі половину здобичі за свої човни та військовий припас, бо в нетяги ані мушкета, ані шаблі нема путньої. Самі штани, чим сором прикрити, та й ті в дірках.