Людолови Том 1
- Автор: Тулуб Зінаїда Павлівна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Таврія
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:
Боліла голова. В роті було кисло й гидко, і ввесь він був як розварена риба.
Бородавка тріпнув чуприною і пішов до криниці. Скинув сорочку й штани, вилив на себе з півдіжки холодної води, паруючи під нею, як кінь на морозі, але й холодна вода не зарадила йому.
«Треба піти похмелитися», — подумав він.
І, важко зітхаючи, подався до шинку…
Побачивши Бородавку, нетяги гучно запросили його до свого кола, всадовили на покуті й піднесли йому, за звичаєм, чарку.
— Еге, хлопці, - посміхнувся Бородавка. — Це не чарка похмелитися, а така, що й знов упитися можна.
— Аякже! Ти в нас, батьку, найбільший — тобі й чарка найбільша, — весело підхопили нетяги.
— Така, що в ній можна й щуплого панка втопити.
— Що й собака її не переплигне.
Бородавка взяв коряк двома руками и перехилив собі під вуса. А нетяги гукнули шинкаря, і той приніс величезну рибину і, за звичаєм, поставили її головою до отамана.
— Ну й рибина! — ахнули нетяги. — Справжній кнур!
Щука справді була пудова. Недолугий шинкар ледве доволік її до стола. Зубата паща дивилася на Бородавку безбарвними вареними очима, а гладке тіло плавало в масній підливі з родзинками.
— Іч, як пащу вищирила, наче панство на хлопів, — розреготався один із нетяг.
— А ти її шаблею в морду! Хай спробує козацького частування.
Бородавка відрізав собі здоровенний шмат риби і щось хотів сказати, але в цю мить у дверях з'явився кобзар.
— Ідіть сюди, дідусю! — крикнуло разом кілька голосів. — Випийте з нами.
— Дай, боже, здоров'я, — стримано вклонився кобзар і переступив високий поріг.
Повільно скинув він торби й віддав поводиреві.
— Жити вам многая літа, не знаючи, по чому ківш лиха.
Нетяги трохи потіснилися і всадовили старого. І знов наблизився шинкар із жбаном горілки і налив кожному по михайликові.
Бородавка пригадав, як присоромив його Сагайдачний, і відсунув від себе корець, але нетяги не в жарт образилися:
— Що ти, батьку, потурнак, чи що? Або гидуєш нашим частуванням?
— Запишався в старшинах.
— Гординя — смертний гріх, — підтримав і кобзар, заїдаючи рибою.
— Вже чого-чого, а горілки та вина жодна християнська душа не цурається, — пробасив довгий та кістлявий рибалка, якого жартома прозвали на Січі Куцаном. — Писано-бо єсть: «Його же і монасі приємлють».
Бородавці й самому хотілося випити: і свято, і товариство веселе, і кобзар прийшов. Але треба було якось вмотивувати свою незвичну стриманість.
— Діла в мене багато, соколята. Хто за вас потурбується, як не курінний отаман? А горілка очі заллє — випивши, всі справи переплутаєш.
— Та які ж сьогодні справи, у свято?
— Бо хоча й нема в нас церкви й попами не смердить, а свята ми завжди дoдepжуємo.
— Звісно: гріх працювати без відпочинку.
— Оце так, — загудів і Куцан, перехиляючи в горло здоровенний михайлик. — Оце так. А попів нам не треба. Коли здибаєш попа — не поталанить. Та й без них добре житя.
— Ми церкву і забули, яка вона.
— Хо-хо! — реготали нетяги. — По десять років не бачили. — А Куцан затягнув п'яним голосом:
І хором підхопили нетяги:
Ревли незгодні голоси. Забувши свій добрий намір, Бородавка перехилив під вуса й другий корець. Рука сама простяглася до риби. В хмарах тютюнового диму майоріли розпалені червоні обличчя. На столі з'явилися ковбаси, миски галушок, бринзи, саламахи, пшоняної тетері, смаженої риби, солоних огірків та інші улюблені козацькі страви.