Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Людолови Том 1
Людолови Том 1 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Людолови Том 1

Электронная книга - «Людолови Том 1». Краткое содержание книги:

Один із найкращих українських історичних романів ХХ століття. Життя героїв роману - гетьмана Конашевича-Сагайдачного, султана Туреччини, константинопольського патріарха - постає перед нами у всій величі та трагізмі.
1 ... 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218
Перейти на страницу:

— Оце справді, - зітхнув хтось у юрбі.

Але Барабашеві прихильники не піддавалися.

— А тим часом пани старости потягнуть на панщину наших сестер та жінок!

— Почнуть нас на осиках вішати!

— Судити, як власних хлопів!

— Брешеш сучий сину! Тра невільників визволяти! — наступали на них інші.

— Поки тавра невільницького на чолі не випалять!

— Поки не згвалтують наших дівчат!

— Не заберуть хлопчиків у яничари!

Юрба кипіла. Всі кричали, сперечалися, не слухаючи і наступаючи один на одного. Лайка, вигуки, прокльони, загрози стояли над юрбою бучним гамором. Хтось збирався когось утопити в Дніпрі. Когось називали зрадником. І, покриваючи найбучніші голоси, гуло, як грім:

— На Каффу!

— Бий панів!

— На Каффу!

— Щоб не торгували людьми, як худобою!

— Ну й подихайте панськими хлопами!

— Лижіть панські чоботи!

В юрбі сновигала старшина, сіючи чутки і гуртуючи своїх.

— Уже Насух-баша галери стягнув до Очакова.

— А Ширинський бей збирає ногайців.

— І зовсім не Ширинський бей, а Кантемир-мурза.

— А тобі не все дно? Що бей, що мурза — одне стерво.

Барабаш проштовхнувся до Бородавки, що стояв серед нетяг, і смикнув його за жупан.

— Чого мовчиш сучий сину? У виписчики забажалося? Бидло ти панське, а не вільний козак!

Бородавка зиркнув на Барабаша, і його очі налилися кров'ю. Він нахилив голову, ніби збираючись його буцнути.

— А чув ти, падлюко, як старого Нечуйводу татарські хлопчиська закатували на смерть?

— А мало нашого брата пани з світу зживають?

— Так він мені замість рідного батька був. Він мене на Січ сиріткою привіз. Та я за нього сотні татар шкуру спущу.

— Он як! Ах ти, панський попихачу!

Вчорашні друзі міряли один одного очима, збираючись пустити в діло кулаки.

А Барабашеві прихильники вже хапалися за шаблі.

Прихильники морського походу й собі стали дибки. Ось-ось зчиниться бійка.

— Пане гетьмане! Пане гетьмане! Чого ж ви мовчите? — кинувся до Сагайдачного Свиридович.

— Не лізь, баніте! Сам знаю! — гримнув на нього Сагайдачний і підніс булаву.

Але козацтво не помічало умовного знаку. Вони наскакували один на одного, червоні, спітнілі, розлючені.

— За мовчіть, бісові діти! — гримнув Сагайдачний своїм громовим голосом, який було чути навіть у бою, серед гуркоту гармат і брязкоту шабель.

Найближчі обернулися і помітили підведену булаву, що блищала на сонці різнокольоровими іскрами. Наче хвиля тиші пройшла натовпом, змиваючи рев і відносячи його далеко-далеко…

Забувши свою лють, тисячі облич повернулися до помосту.

— Панове! — владно і бучно прокотилося над юрбою. — Бачу я, що поділилися ви на два табори: одні бажають бити панів, а інші — турків та татар шарпати, визволяти невільників.

— Так, батьку, так!

— Вірно!

— Але ж одне одному не завадить. Вистачить славного війська Запорозького на обидва походи. І на Січі залишимо надійну залогу на той випадок, коли б посунула до нас ногайська орда або той-таки гетьман коронний. Соромно козакам боятися одної тисячі миршавеньких панків, коли в нас он скільки сили! — гордовито й невимушено майнув він булавою над майданом.

— Оце здорово! Що ми — баби? — тремтіти перед ворогом! — вирвалося в якогось козарлюги в оксамитовому жупані на голому тілі.

— Ну й батько ж! Хитрий, як лис!

— Тихше, панове! Тра дослухати.

— Слід нам пошарпати Каффу, — казав далі Сагайдачний, відчуваючи ту відмінну тишу, коли промовець вбирає в себе всі погляди і юрба не сміє дихнути, щоб не пропустити жодного слова. — Каффа — це місце кляте, де земля не родить, бо солона вода від наших сліз, де щодня продають бакани-крамарі наших братів за море і зсипають у скрині зароблене на них золото. А тим кривавим золотом виповнена Каффа, як море — водою. І тепер сидять ті крамарі, як павуки серед свого павутиння, чекаючи на нову поживу: женуть ногайці на продаж наших близьких кревних братів, а вони потирають собі руки і підраховують майбутні бариші. А буде їм замість зиску…

— Дуля! — вигукнув із натовпу якийсь нетяга, розпливаючись широко усмішкою

— Авжеж, синку, дуля. Вернемося з походу тижнів за шість-вісім і весело й бадьоро, як годиться звитяжцям, ударимо на панів. А тим часом настане осінь, холоди, дощі… Не люблять холоду пани. Розійдуться вони по замках та фільварках грітися біля груб та камінів, а жовніри порозбігаються, бо їм уже два роки не плачено. Візьмемо їх голіруч. Така моя думка. А тепер поміркуйте самі, панове, як і що нам робити, — закінчив Сагайдачний, опускаючи булаву.

1 ... 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)