Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Мені, бувало, добре велося й без ваших простирал.
— Ще б пак! Але гондольєри — хоч вони й дуже товариські люди і, як на мене, найпорядніші у нас — люблять поплескати язиком.
— Цілком природно.
— Потім священики. Вони ніколи не порушують таємниці сповіді, але ж і в них іноді сверблять язики.
— Авжеж.
— А їхні економки теж люблять перемовитися одна з одною.
— Це їхнє право.
— І, нарешті, офіціанти. Всі розмовляють за столами так, наче офіціант — глухонімий. Взагалі офіціанти не мають звички підслуховувати. Але ж вуха собі не заткнеш! І між нами теж ідуть усілякі розмови, — звичайно, не в такому готелі, як оцей… І так далі.
— Тепер мені зрозуміло.
— Не кажучи вже про перукарів!
— Які новини на Ріальто?
— Дізнаєтесь у «Гаррі», — крім того, що кажуть про вас.
— А що, й про мене йде поговір?
— Всі знають про все.
— Що ж, це тільки робить мені честь.
— Дехто не розуміє тієї історії з Торчелло,
— Хай мене чорти вхоплять, коли я сам щось розумію!
— А скільки вам років, полковнику, пробачте за цікавість?
— П'ятдесят та ще один. Чого ж ви не спитали в портьє? Я завжди заповнюю картку для квестури[166].
— Я хотів почути від вас самих і привітати.
— Про що це ви? Не розумію.
— Дозвольте все-таки вас привітати.
— З чим?
— З тим, що вас люблять у цьому місті.
— Дякую. Оце приємно чути!
Раптом задзвонив телефон.
— Я візьму трубку, — сказав полковник і почув голос Етторе:
— Хто говорить?
— Полковник Кантуелл.
— Противник відступив, полковнику.
— Куди ж він подався?
— У напрямку П'яіцці.
— Добре. Я зараз прийду.
— Приготувати вам столик?
— В кутку, — сказав полковник і поклав трубку. — Я йду до «Гаррі».
— Щасливого вам полювання.
— Полювати я буду на качок післязавтра вранці в botte[167] на болоті.
— Ну й холоднеча ж там буде!
— Та мабуть, — сказав полковник, одягнув плащ і глянув на себе в дзеркало, натягаючи кашкета. — Ну й потвора! — сказав він зображенню в дзеркалі.— Ви коли-небудь бачили таке потворне обличчя?
— Так, — відказав Арнольдо. — Щоранку, коли голюся.
— Обом нам краще голитися в темряві,— кинув полковник, виходячи.
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
Коли полковник Кантуелл переступив поріг готелю «Грітті-палас», сонце вже сідало. На тому боці майдану ще було сонячно, але там віяв холодний вітер, і гондольєри поховалися під мурами «Грітті», пожертвувавши останнім денним теплом.
Відзначивши це про себе, полковник звернув праворуч, до рогу брукованої вулиці, яка теж звертала праворуч. Там він спинився, щоб подивитись на церкву Санта-Марія-дель-Джільйо.
«Яка гарна міцна споруда, і водночас вона ніби ось-ось злетить у повітря. Ніколи не думав, що маленька церква може бути схожа на Р-47[168]. Треба довідатись, коли вона збудована і хто її збудував. Хай йому біс, чом я не можу все життя блукати цим містом? Усе життя? — подумав він. — Сміх, та й годі! Померти Можна зо сміху. Луснути зо сміху… Облиш! — сказав він до себе. — Напівжива шкапина далеко не забіжить.
— До того ж, — думав він, роздивляючись вітрини, повз які проходив charcuterie[169] з сирами пармезан, окостами з Сан-Данієле, ковбасками alla cacciatora[170], пляшками доброго шотландського віскі і справжнього джину «Гордон»; точильної майстерні; крамнички антиквара із старовинними меблями, гравюрами й картами; поганенького ресторану, пишно оздобленого під розкішний, а потім, підходячи до першого містка через канал, де йому треба було зійти по східцях, — я не так уже й погано себе почуваю. От тільки цей шум у вухах. Пам'ятаю, коли він уперше з’явився, я подумав, що то сюрчать цикади. Мені не хотілося питати в молодого Лаурі, і все ж таки я спитав. Він відказав; «Ні, генерале, не чути ні цвіркунів, ні цикад. Ніч зовсім тиха, І чутно тільки те, що й завжди».
Потім, піднімаючися східцями, він відчув біль, а спускаючися з мосту, побачив двох гарненьких дівчат. Вони були вродливі й одягнені вбого, але з природженою елегантністю; дівчата про щось жваво балакали, а вітер куйовдив їхнє волосся, коли вони збігали по сходинках на довгих, струнких, як у всіх венеціанок, ногах. Полковник подумав, що годі вже видивлятися на вітрини, — адже йому доведеться зійти ще на один міст, перетнути ще два майдани, звернути праворуч і далі йти прямо, аж до «Гаррі».
166
Поліція
167
Бочка (італ.).
168
Марка літака.
169
Ковбасня (франц)
170
Мисливські (італ.).