Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
І от саме тоді українська нація породила двох геніальних синів, щоб у світову скарбницю духової культури вони вложили ті перли, які утворив і вистраждав в глибинах свого духу сам нарід, щоб оружжям їм були не шабля та рушниця, але живе слово. Обох післав їх нарід, але тільки один дійшов туди, куди був післаний. Один народився в панськім будинку з теплого попелу, другий — у мужицькій хаті з гарячої криці. Той, кого післали верхи, зробився найдорожчою перлиною в тріумфальному поході чужого народу, той же, кого породили низи, став окрасою й обороною своєї нації. Один був Го — голь, другий — Шевченко. Сього другого великого поета нашого згадаймо сьогодні по заповіту його «незлим тихим словом». Згадаймо його, бо він не всує обіцяв:
На межі двох історичних епох в житті нашого народу він стоїть. Обидві епохи доторкаються його, і одна епоха, вмираючи, наділила його тим стародавнім блиском та чаром нашого історичного життя, що від них і досі палає душа наша. Друга епоха, сама народжуючись від нього, як із свого джерела, понесла в будуччину ідеали наших предків, перекуті та перероблені на новітні форми в горнилі поетової душі. Неначе двобічне дзеркало, відбив він у своїй душі тіні минулого й мрії будучого, що злилися й з’єдналися в ньому, як дві течії в однім морі, і був він Бояном минулого й Тіртеєм будуччини.
Коли правда, що психічну складню кожної нації утворює не тільки синтеза усіх живих істот, які складають певну націю, але головним чином синтеза у предків, які сприяли витворенню нації, коли правда, що не живі тільки, але й мерці грають визначну роль в сучасному житті кожної нації; коли правда, що власне мерці суть творцями моральності кожної нациї й невідомими рушіями її способу поводження, то безперечно правда, що з усіх умерлих предків найбільшу варту, відбиту в сучасній національній психіці української нації як новітнього організму, має Тарас Шевченко. Але заразом з тим він сам був носителем традицій кількох поколіннів предків наших, був плоттю від плоті їхньої, був висловом їх ідеалів. І, може, найкраще, найвлучніше схарактеризував Шевченка той, хто сказав: «От останній кобзар і перший великий поет свого народу».
І ось сьогодні ми маємо змогу виявити нашу любов та пошану тому, хто сам був любов до України. В ім’я його ми сьогодні говоримо, і він є тут посеред нас: невмируща частина його — його думки сяють виразні та ясні, такі живі та сильні, немов він отсе тільки що їх вимовив перед нами. І десятки років, що ділять нас від дня його смерті, не лякають нас темною та порожньою безоднею, бо посеред темряви, наче золотий серп місяця на темнім небі, блищать його слова:
І ми знаємо, що се не були тільки слова, ми знаємо, що справді діла його були такі чисті, як слова його високі, знаємо, що слова не розминулися з ділами. І в тім ми черпаємо високу відраду, втіху та розвагу, бо не тільки поетом, а й вождем нашим він був. Історія його життя так само дорога для нас, як його твори, бо прегарна гармонія існує між його творами та його життям. Історія життя Шевченка могла б бути з повного права названа «історією великих страждань геніальної людини». Спочатку проти нього була власна мачуха, потім пан, а потім держава: по мірі зросту Шевченка мінялися його суперечники, з якими мав вступить до боротьби, а кожний суперечник був дужчий ніж попередній. В тій нещадній боротьбі суперечники змогли тільки знівечити Шевченка фізично, але не зламали, не вбили його духа. Він умер фізично, але, кажучи його словами:
Історія життя Шевченка з того часу, як він став поетом, така ж коротка, як і трагічна. Неволя, потім слава, ентузіастичні відносини, потім знову неволя. З Петербурга поет поїхав на Україну, де українці стріли його як пророка. Трохи згодом відбулось заснування Кирило-Мефодіївського братства, а потім арешт, Петропавлівська кріпость, заслання й сливе 101/2 років перебування по дисциплінарних батальйонах. Десять років перебування в Середній Азії — з забороною писати й малювати! Ся остання кара, може, чи не найважча. Годі навіть уявити, які страждання мав перетерпіти Шевченко, коли душа його була повна образів та постатів, коли сі образи та постаті, мов доношена дитина, мали на світ родитись, але поет мусив їх затримати в собі, не надаючи їм зовнішньої форми. Вони плакали, ридали, кричали, оті ненарожденні діти, а поет мусив їх власною рукою вбивати в своїй душі...