Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
В мріях ми часто навіть далеко заходимо, але з своїми дітьми говоримо «по-панському», сусідів не зважуємось заставляти слухати «мужичої мови», цілі літа можемо сидіти на селі і жодному селянинові книжки української не дати, хоч би се була — «Від чого вмерла Мелася». І не тому, що за ці «злочини» власть здумала би вести до криміналу, а просто тому, що ми є пасивними людьми під зглядом національним.
Нам, хто тільки не захоче, той не накине своєї «віри», тільки ми ніколи й нікому своєї, часто навіть власним дітям. Це не є згущання красок, 9/іо «свідомих» українців в Росії мусять про себе сказати, що то правда. Далеко ліпше під цим зглядом в Галичині, але й тут водяться ще такі «патріоти» і «діячі».
Ота пасивність національна, коли ми перейдемо від приватного родинного і сусідського життя до життя громадського, дійсно загальна на російській Україні. Російські українці боролися і будуть боротися за все, тільки не за те, чого їм найбільше треба. Працюють вони багато для народної просвіти, тільки тою своєю роботою вкидають нарід в пащу денаціоналізації, а не подбають навіть невинної книжки просунути в шкільні бібліотеки. Є вони великими прихильниками земства і ідеї самоврядування, але про самоврядування України говорять тільки в святочні дні, і то так, щоб люди не почули, бо ... якось ніяково, «несвоевременно». Великі вони прихильники представницького устрою державного, але на виборах голосують за різних поступовців, лібералів, соціалістів, тільки не українців, і самі як національність з того устрою не користають.
Мало ще виплекали внутрішньої сили національної, показником якої є національна активність і з якої виростає сила національна в політиці і громадському житті. І мені здається, що не проявлять російські українці національної активності і в таку важну хвилю, як вибори до Думи, ніщо на це принаймні не показує. Переконався б я в противнім, коли б прочитав по часописях, що студентів і інших інтелігентів українських виставляє з села поліція за передвиборчі розмови з виборцями, а урядники відбирають від селян українські книжки про вибори до Думи і списують про це протоколи. Але ж сього нема. Через те й не бачу ніякої діяльності.
Сніп. — 1912. — 9 (22) вересня.
Галерея сучасних діячів наших
Архієпископ Парфеній
Далеко від рідного краю живе людина, яка придбала великі симпатії на Вкраїні. Се Архієпископ Тульський та Білевський — Парфеній. З цим шановним іменем з’язана велика справа видання Св. Синодом Українського Євангелія. Любові до свого народу, глибокій ученості та енергії сього архіпастиря зобов’язана російська Україна, що має нині Євангеліє.
Архієпископ народився р[оку] Б[ожого] 1858 — у селі Плішивці Гадяць-кого повіту на Полтавщині. Виховувався в Полтавській семінарії та Київській духовній академії. З 1884 до 1894 р. був помічником «смотрителя» Переяславської духовної школи, а потім ректором Вифанської, а згодом Московської семінарії. Вікарним єпископом був у Москві, а з 1904 року єпископом на Поділлі.
Недовгі, бо тільки до 1908 р., але прегарні часи перебування єпископа на Поділлі благословляють ще й досі подоляни. Там власне єпископ зумів додержати слів Христових: «Божіє — Богові, а кесареве — кесареві» і погодив інтереси церкви, держави і нації української, віддаючи «кожному своє». При ньому й завдяки йому на Поділлі розпочалися дійсні заходи коло народної освіти в справжньому значенні сього слова. Але, на превеликий жаль, єпископ був переведений до Тули. Та й живучи далеко від рідного краю, віддав він свої сили праці на користь того люду, якого сином є. Там докінчив він редакцію перекладу Євангелія. За сю працю нагороджено його архієпископською патерицею. Гаряче бажаємо, щоб Архіпастир мерщій вернувся до коханого краю, який жде його як одного з своїх кращих синів.
Сніп. — 1912. — 8 (21) січня.
Композитор Микола Лисенко
«Наша пісня, наша дума не вмре, не загине — от де, люде, наша слава, слава України» — се сказав Тарас Шевченко. Так, справді, наша пісня, наша дума — у всій своїй чудовій пренепорочній предківській красі — не вмерла, не загинула, і се зробив Микола Лисенко. Нині ми ще не маємо змоги як слід оцінити значення Миколи Лисенка для історії нашого відродження національного.