Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Авжеж… Головне, щоб ви добре мене зрозуміли… Якщо котрийсь із кланів, керуючись цими безглуздими звинуваченнями, наважиться повернути свої сокири вбік Аз Свелдн рак Ангуін, ми вважатимемо це за прояв агресії й розпочнемо війну. — Навіть крізь вуаль було помітно, як гном посміхнувся. — Отож вирішувати вам. Ви можете розпочати криваву бійню, а можете цього й не робити. Тоді вам слід забути сьогоднішню дискусію й ліпше поговорити про те, хто посяде гранітний трон Ротгара наступним.
Ватажки кланів надовго примовкли.
Ерагонові тим часом довелось аж прикусити язика, таке в нього було непереборне бажання заскочити на стіл, схопити Вермунда за бороду й тримати його так, аж доки ватажки не дадуть згоду його повісити. Проте обіцянка, яку він дав Орикові, була сильніша за його праведний гнів. «Орик — ватажок мого клану, — заспокоював себе Ерагон, — і я маю дозволити йому відповісти так, як він вважатиме за потрібне».
Мовчанку урвав товстун Фреовін. Він ляснув своїми великими долонями по столу й вигукнув хрипким баритоном:
— Ти зганьбив нашу расу, Вермунде. Якщо ми зробимо вигляд, ніби твої злочини нічого не варті, то втратимо свою честь як кнурлани.
Перегорнувши свої пергаменти, вкриті купою рун, до розмови долучилась стара жінка-гном Хадфала:
— Не розумію, чого ти намагався досягти, убивши Ерагона? Ти б тільки прирік нас на знищення. Адже навіть якби варденам пощастило здолати Галбаторікса без Вершника, то уяви, що б із нами зробила Сапфіра? Дракон би миттю обернув Фартхен Дур на море крові!
Вермунд не відповів на те жодного слова.
Натомість залою прокотився божевільний регіт, такий несподіваний, що Ерагон спочатку аж розгубився. Орик насилу оговтався від нього й, тримаючись за живіт, вигукнув:
— Якщо ми підемо проти тебе або ж проти Аз Свелдн рак Ангуін, ти вважатимеш це проявом агресії, Вермунде? Гаразд, тоді ми не підемо проти тебе!
Вермунд спантеличено звів брови:
— І чого ж ти тоді радієш, ніби блазень?
Орик знову засміявся:
— Бо я вигадав дещо таке, про що ти навіть не здогадуєшся, Вермунде. Отож, ти хочеш, щоб ми не чіпали тебе і твій клан? Шановні панове, я пропоную зробити так, як хоче Вермунд. Якщо він діяв сам по собі, а не як грімстборітхн, то його буде покарано смертю. Давайте викреслимо Аз Свелдн рак Ангуін із наших сердець і думок, аж доки вони самі не оберуть собі нового ватажка, а потім не покаються на зібранні кланів. У вас скільки завгодно часу на роздуми, адже ми можемо чекати навіть тисячу років.
Вермундове обличчя враз поблідло й стало нагадувати сніг:
— Ви не посмієте!
Орик посміхнувся:
— Чого ж бо? Адже ми й пальцем не зачепимо тебе та твій рід. Ми просто зробимо вигляд, що вас не існує, й перестанемо торгувати з Аз Свелдн рак Ангуін. Невже ти оголосиш нам війну тільки через те, що ми нічого не робимо, Вермунде? Бо якщо зібрання підтримає мою пропозицію, то ми й справді нічого вам не зробимо. І ти ніяк не примусиш нас купувати свій мед, тканину й аметистові прикраси! Не вистачить війська! — Потому Орик розвернувся до решти ватажків і спитав: — Що скажете?
Зібрання кланів довго не вагалось — ватажки один за одним проголосували за те, щоб ігнорувати Аз Свелдн рак Ангуін.
Навіть Надо, Галдхієм і Хавард — спільники Вермунда — підтримали Орикову пропозицію. Із кожним новим голосом Вермунд робився дедалі блідіший, аж доки не став схожим на привида, вбраного в одяг, у якому він ходив за земного життя.
Коли голосування завершилось, Ганел вказав на двері й мовив:
— Іди геть, Вермунде. Сьогодні ж покинь Тронжхейм, і хай жоден із Аз Свелдн рак Ангуін не з'являється на засідання кланів, аж доки ви не виконаєте наших умов. Відтепер ми будемо уникати кожного члена Аз Свелдн рак Ангуін. І хоча твій клан може спокутати свої гріхи, ти, Вермунде, назавжди залишишся варгрімстн. Така воля зібрання кланів.
Вермунд увесь затремтів, проте залишився на місці.
— Це ви зганьбили й зрадили нашу расу, — гаркнув він. — Вершники дракона убили весь наш клан, окрім Ангуін та її охоронців. І ви хочете, щоб ми про це забули? Ви хочете, щоб ми це пробачили? Тьху! Та я плюю на могили ваших пращурів! Ми принаймні не зреклися своїх борід. І не матимемо жодних справ із цим прихвостнем ельфів! Наші загиблі пращури вимагають помсти!
Жоден із ватажків нічого не відповів Вермунду, а Ерагона охопила така лють, що він був готовий ось-ось зірватися на ноги й порубати зухвалого гнома на дрібні шматочки. Проте Орик зиркнув на Вершника через плече й заперечно похитав головою, тож юнакові довелося опанувати себе, хоч він і не розумів, чому Орик нічого не відповів на такі принизливі слова.