Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Орик тим часом широко розвів руки, ніби хотів обняти всіх ватажків кланів, і вигукнув:
— Усе, чого ми могли чекати від Вершника дракона, втілює Ерагон! Він є! Він могутній! І він об'єднав наш народ так, як би це не вдалося зробити жодному Вершникові! — Потому Орик склав руки за спиною й стишив свій голос майже до шепоту: — І як же ми віддячили йому за його дружнє ставлення? Кепкували, недоречно жартували, ставилися до нього з відразою… Ми дуже невдячна раса, скажу я вам, і маємо надто коротку пам'ять, бо переймаємося лише тим, що йде нам на користь. Та навіть більше: душі декого з нас є такими гнилими, що вони ладні вдатися до насильства, тільки б утамувати свою ненависть. Може, вони й досі вважають, що прагнуть добра для нашої раси, але коли це справді так, то в їхніх головах не мозок, а запліснявілий сир. Інакше, чому б вони намагалися вбити Ерагона?
Серед ватажків кланів, які уважно слухали Орика, запанувала гробова тиша. Навіть грімстборітхн Фреовін покинув свого дерев'яного ворона й витріщився на Орика, склавши руки в себе на череві та нагадуючи статуетку одного з божеств гномів.
Потому Орик розповів зібранню кланів, як семеро гномів, вбраних у чорне, напали на Ерагона та його охоронців, коли ті блукали тунелями під Тронжхеймом. Уже за мить він повідомив усім про прикрашений аметистами браслет із кінського волосу, що його Ерагон із охоронцями знайшли на одному з тіл.
— Навіть не думай зводити наклеп на мій клан! — вигукнув Вермунд, схопившись на ноги. — Таку дрібничку можна купити на будь-якому ринку нашого королівства!
— Та я ні в чому вас поки що й не звинувачую, — спокійно мовив Орик і схилив голову вбік Вермунда. Невдовзі він продовжив розповідати зібранню, як його підлеглі доповіли йому, що кинджали, з якими нападали вбивці, було виготовлено ковалем Кієфною, і що гном, котрий купив зброю, відвіз її з Далгона до міста, яким керує Аз Свелдн рак Ангуін.
Вермунд загарчав і вдруге зірвався на ноги.
— Але ж ті кинджали, — крикнув він, — могли не дістатися до нашого міста, а навіть якщо й дісталися, то чому винними маємо бути саме ми? Адже в стінах Брег Холда залишається безліч кнурланів інших кланів. Твої факти пустопорожні й геть нічого не значать! Будь обережний зі словами, грімстборітхне Орику, бо ти не маєш підстав висувати звинувачення моєму кланові.
— Я думав так само, як і ти, грімстборітхне Вермунде, — кивнув Орик. — Та минулої ночі мої чарівники пішли за слідами вбивць, а ті вивели їх на дванадцятий рівень Тронжхейма. Саме там ми й захопили трьох кнурланів, які переховувались на покинутому складі. Тоді наші маги вдерлися до свідомості двох із них і спочатку дізнались, що саме вони озброїли вбивць для нападу, — лиховісно зашепотів Орик. — Але це ще не все, бо нам пощастило дізнатися ім'я їхнього володаря, і ним був не хто інший, як ти, грімстборітхне Вермунде! Я називаю тебе вбивцею й клятвопорушником! Я називаю тебе ворогом Дургрімст Інгейтум і зрадником свого роду, адже саме ти і твій клан намагались убити Ерагона!
По цих словах зібрання ватажків обернулось на галасливу юрбу, в якій зберігали спокій лиш Орик і Вермунд. Ерагон тим часом вийняв на півдюйма з піхов меча, аби йому ніщо не завадило якомога швидше до кінця оголити свою зброю, коли б Вермунд або хтось із його гномів надумав напасти. Вермунд і Орик натомість так і продовжували стояти непорушно, прикипівши одне до одного поглядами й, здавалось, геть не звертаючи уваги на галас, який панував довкола.
Ганелу не відразу вдалося відновити спокій, але коли він усе ж таки це зробив, то голос його залунав тремтливо й схвильовано:
— Грімстборітхне Вермунде, ти можеш спростувати ці звинувачення?
Той відповів напрочуд спокійно:
— Я заперечую їх кожною кісточкою свого тіла й вимагаю, щоб нас розсудили спостерігачі за законом.
Почувши таку відповідь, Ганел повернувся до Орика:
— То покажи свої докази, грімстборітхне Орику, аби ми переконались у тому, що Вермунд винен у скоєнні злочину. Якщо мені не зраджує пам'ять, то на нашому засіданні присутні аж п'ять спостерігачів за законом. — Капелан широким жестом показав на п'ятьох сивобородих гномів, що стояли під стіною. — Отже, вони спостерігатимуть за тим, щоб ми не переступали межі закону, ведучи це розслідування. Ви згодні?
— Нехай буде так, сказав Ундин.
— Згода, — кивнула Хадфала, а за нею й решта ватажків, не беручи до уваги Вермунда.
Спочатку Орик виклав на стіл аметистовий браслет. Ватажок кожного клану попрохав свого мага уважно його оглянути, і всі зійшлися на тому, що цей доказ не був надто переконливим.