Крига. Частини І–ІІ

Під хижим насупленим поглядом опустилося очі на плед і паркетну підлогу, що виблискувала вогненними відображеннями, на сам мерехтливий танцюючий вогонь.

— Навіщо ви мені, пане прокуроре, такі речі оповідаєте?

— Можете мене вважати забобонним дідуганом… Але я досить довго мешкав на землях Криги. Будьте обережні! У Краї Лютих не трапляються раптові навернення і бунти серця, я не чував про закоренілих бандитів, які раптом падають ниць перед іконами, ані про душі шляхетні, котрі лише тут знаходять уподобання до пороку й паскудства. Хто яким сюди прибуде, таким, найпевніше, й зостанеться.

Хіба якщо не має під рукою помпи Котарбінського, подумалося кусюче.

Кивнулося стюардові. Він подав попільничку. Кивнулося вдруге — чарку горілки.

— Ви, пане прокуроре, поглянули прокурорським оком, прошили підозрюваного наскрізь, знаєте про нього умить усе, чого він сам про себе не знає, це також, це найшвидше.

— Пане Єрослацький…

— Ґерославський, мене звуть Бенедикт Ґерославський!

— Oh, je vous demande pardon, je n’avais aucune intention de vous offenser. Пане Бенедикте, повірте, в цій пораді немає жодних злостивих намірів. Спершу у війську, а тепер на службі в закону, ці професії виробляють око різника, око різника на людей. Раз, два, дивлюся і знаю, і вирішую: цього послати з таким наказом, а отого з іншим, той боягуз, дремене після першого ж гуркоту, а оцей доблесний, слід штовхати його у вогонь, він виконає все. Й так само на слідстві й на процесі: чи варто йому вірити? Чи міг він украсти? Чи міг убити? Різник підійде, огляне, торкнеться: з того буде гарна полядвиця, того ще слід відгодувати, того продати, а того на розплід. Ви скажете, що кожна людина інша, й що людина — не худоба, людина — таємниця. У вигаданих романах і в великих містах, одна на тисячу, може одна на десять тисяч. Але в житті?