Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
«Особой тройкой УНКВД ЛО 25.11.1937 г. приговорен по ст. 58-10-11 УК РСФСР к высшей мере наказания. Расстрелян в г. Ленинград 8.12.1937».
Наш шлях
Порослий тернем, будяками,
В глухих степах
Простягсь долинами, горбами
Наш шлях.
Кругом пітьмою оповиті
Степи сумні,
Лунають мов несамовиті
З пітьми ридання голосні…
«На поміч!» – котиться ярами,
Рида в степах…
Рвем терен голими руками
І кропить чиста кров наш шлях…
Туди! Вперед! На поміч брату!
…Постій!.. Йдемо!..
Геть темну ніч і тьму прокляту!
Ми ясне світло несемо!
Немов зоря воно над нами
В глухих степах,
Зове, веде нас байраками,
Де довгий наш простягся шлях.
«Вколо тиша, мир, простір…»
Вколо тиша, мир, простір,
В небі сяє безліч зір.
Рівно сяють в висоті
Тії зорі золоті.
Тихий ллють на землю світ,
Мовби шлють її привіт —
Щирий, тихий і святий
Із святої висоти.
Місяць срібний в небесах,
Мов дозорець на чатах,
Все чатує і не спить,
Землю сонну сторожить;
Сторожить її спокій,
Тихий сон чатує їй.
«На землі панує зло…»
На землі панує зло,
Сила і кайдани…
Ллються сльози, ллється кров…
Коли перестане?..
Коли Правда промінь свій
Нам на землю кине?..
Запанує Мир, Любов —
Зло навіки згине?..
Обійметься з братом брат
І прославить Бога?..
Люд потомлений зверне
На іншу дорогу!..
О! Коли цей час прийде,
Дивний і прекрасний?
Запанують на землі
Мир і Правда ясно?!.
«Народе мій! Століття цілі…»
Народе мій! Століття цілі
Ти мучивсь у труні…
Кайдани впали поржавілі,
Настали інші дні…
Пригріло ясне сонце волі
І ти з труни піднявсь…
Як ти змарнів за час неволі!..
Позаду всіх лишивсь!..
Позаду всіх ти шкутильгаєш…
Пора вже доганять,
А ти і думоньки не маєш…
Народе!.. Буде спать!
Берись до праці, до науки —
Ще надолужиш час!
І будуть наші діти, внуки
Благословляти нас!..
А ні – сконаєш у неволі,
В багні, пітьмі згниєш!
Народе мій!.. Куй свою долю,
Ще доки змога є!
«Погас захід. Густа імла…»
Погас захід. Густа імла
Все оповила навкруги…
На небо зіронька зійшла,
Всміхнулись їй степи, луги…
Земля послала їй привіт
У ніжних пахощах квітків,
В дзюрчанню мрійному струмків, —
Святій, ясній, що несла світ,
Земля послала їй привіт…
Піднялась зірка, вся блищить,
Весела, радісна тремтить…
Проміння – усміх срібний шле,
Надію – зов на землю ллє…
Вже хутко день,
Вже близько він…
Дзень – дзень-дзень, —
Лунає дзвін.
До всіх гука:
Імла зника…
Вставайте ж всі!
До праці всі!
Брати! Чи чуєте цей зов?
Зникає, тане вже імла,
Тікає зло, іде любов…
Недаром зіронька зійшла…
Дивіться – зіронька тремтить,
Зове до кращого. Ідіть!
У жовтні
Жовтими листочками (там, де віти долу)
яснії жовтневії пропливають дні…
Вечорі у серце стерниною колють,
стежечками пісенька на папір мені.
Перейти на страницу: