Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Всю дорогу ми приязно розмовляли. Я не знаю турецької, Мустафа-ефенді не знав французької, але розмова точилася досить жваво. Спочатку Мустафа-ефенді щось оповідав мені – очевидно, про свою країну, бо показував у вікно на станції, де ми проїздили уже в темряві, та про свою родину, раз у раз повторюючи «Анкара». Я слухав і похитував головою. Потім уже і я викладав свої подорожні вражіння, висловлюючи все захоплення з прекрасної Туреччини – і Мустафа-ефенді так само повчаюче й схвалююче похитував головою.
Отак приємно побалакавши кілька годин, ми зібралися спати, і мій попутник почастував мене своїм дешевим дузіко. Пити горілку мені довелося так само з пляшки, як і він це робив, але попросити склянки я не наважився. Хто його зна, які там східні звичаї! Може, Мустафа-ефенді виявив надзвичайну симпатію до мене, запросивши пити просто з шийки, а я, відмовившися, ображу його? Надто обережним треба бути чужинцеві-мандрівникові в східних краях.
На ранок ми привіталися дружніми жестами, а потім поновили нашу розмову. Не знаю, на чому спинився вчора Мустафа-ефенді, але певен, що продовжував він як раз з того самого місця. І я так само, спинившися вчора на описові Ізміра, розповідав далі свої пригоди на Егейї.
Потім Мустафа-ефенді дістав з-під полиці найобдертішого зі своїх чемоданів, розв’язав мотузки й неймовірно схвилював мене. Таких розкошів у подібному чемодані я не уявляв!
Монети старовинні, ассирійські печатки, якісь голівки, ціла ваза дуже майстерного виробу й дуже давнього походження… Кожну річ загорнено в папірці й розкладено по бляшаних коробочках з-під цигарет. Окремо в кількох папірцях загорнено золоту монету, і Мустафа-ефенді похвалився мені, що коштує вона десять тисяч англійських фунтів… Знавши, як вимовляється турецькі числа, я так зрозумів його. А пашпорт мого знайомця – він отаким чином вирішив зміцнити знайомство зі мною – довів мені, що Мустафа-ефенді аж 6 місяців мандрував Сирією, відвідавши Алеппо, Багдад, Дамаск та інші міста, що слід свій лишили в його пашпорті у вигляді французьких і англійських віз.
Коли я донесхочу намилувався прекрасними антиками й не лише з увічливості кілька разів промовив «машаллах!» – вираз найбільшого, побожного навіть, здивовання і захоплення, – мій попутник старанно зав’язав подертими мотузками подертого чемодана, недбало сховавши його знову під полицю. І того самого моменту з великим галасом вдерся до нашого купе кондуктор.
Кондуктор несамовито кричав на Мустафу-ефенді. Спочатку у мене було вражіння, що то зустрілися два запеклі вороги з надто солідним стажем ворогування. Але коли Мустафа-ефенді здивовано й без усякого хвилювання почав щось відповідати кондукторові, раз у раз підводячи голову догори на знак негації, я зрозумів, що йде про щось сучасніше.
Кондуктор лютував, Мустафа-ефенді здивовано промовляв «хаїр» (ні) та «йок» (нема). Говорилося, очевидно, про якийсь великий злочин, і свою співучасть у ньому Мустафа-ефенді рішуче заперечував.
Тоді кондуктор накинувся на мене. Поки він викладав своє обвинувачення та використовував увесь арсенал лайки й образ, я мовчав, покурюючи цигаретку. Коли ж кондукторові схотілося взнати мою думку з цього приводу і він зробив павзу, недвозначно дивлячися на мене, я, подібно до Мустафи-ефенді, почав доводити, що я – «хаїр» та «йок». Кондукторові довелося звернутися до мого попутника. Але той рішуче заступився за мене, доводячи, що не тільки він, Мустафа, «хаїр» та «йок», але я, приятель його, теж, дійсно, – «хаїр» та «йок».
Така відповідь не задовольнила кондуктора – злочин, очевидно, був надто великий, і злочинець не мав права сховатися за «хаїрами» з «йоками»… Кондуктор кричав своєї далі.
Почавши прислухатися до його обвинувальної промови, я спіймав кілька слів, що найчастіше повторювалися, і до того ж – близько одне від одного. Ці слова нагнали на мене моторошний жах.
– Джамі рюс, гяур… – кричав кондуктор.
Я почав підозріло дивитися на Мустафу-ефенді. Звідки він дістав оці антики й монети? Чому він тримає їх у подертому чемодані та ще підкидає на вечірній станції випадковому попутникові?
Хто проживе в Стамбулі хоч один день уже знає, що таке «джамі». До назви кожного мечету додається це слово: Єні-джамі, Валіде-джамі, Сулейманіє-джамісі… Воно-бо мечет і означає. Я рюс? Надто зрозумілі були ці чужі слова…