Неболови

— Бабусю, привіт! У нас є щось поїсти? — забігши на кухню, спитав, як робив це щодня.

— Что ж ти так поздно? Мой рукі і садісь, пока супчік вконєц нє остил, — пробурчала вдавано, милуючись своїм дорослим маленьким хлопчиком, який цієї миті був таким схожим на Олега.

Доки він їв, спитала:

— Сашенька, а что за музикант такой — Лєннін? Сєгодня слишала по тєлєвізору…

— Леннон, може, бабусю, — засміявся Олесь. — Ленін — то кат українського народу.

— Вот нє начінай, пожалуйста! Ти же знаєшь, что для мєня значіт ета фамілія…

— Так це не прізвище, а псевдонім, — продовжував кепкувати.

— Хватіт! Я нє собіраюсь с тобой опять ругаться, хоть у нас і разниє взгляди на мір. Так что ето за Лєннон? — знову рознервувалася Раїса Захарівна.

— Група така була у твоїй молодості — «Бітлз». Усе­світньо відома. А Леннон — один з найвідоміших «бітлів». «Йестудей» і все таке. Чула? Думав, ти знаєш… — здивувався онук.

— Я в молодості труди Лєніна чітала, а нє лєннонов всякіх! — відрубала сердито.

— Ну, то врем’я таке було. — Олесь миролюбно звів суперечку нанівець. — Тепер інші часи. Залишились від твого Леніна рожкі да ножкі.

Бабуся лише відмахнулась від нього:

— Больно много ти знаєш про то врємя, грамотєй! Жилі нє хуже вашего, страну строілі. А ви… только разваліваєтє всьо. Іді уже с глаз долой.

Раїса Захарівна стала до онука спиною, гримаючи брудним посудом у мийці. Знаючи запальну вдачу Сашеньки, тепер вона боялася з ним сперечатися. Було вже таке, проходили. Півроку тому він пішов із дому через ту кляту мову. Затявся, а вона теж уперлася рогом: мовляв, не онук ти мені, як будеш «мовкать». Ішов серйозно, назавжди, але вимолила повернутись — страшенно боялась померти сама, покинута, як бездомний собака під чужим парканом. Відтоді прикусила язика і проукраїнську позицію Сашеньки більше словом не зачепила. Хай. Хоч буде кому склянку води їй подати. Переживала лише за нього, коли він на ті свої мітинги ходив. А як не переживати, коли на них кров ллється! Зараз наче, слава Богу, затихло все, а раніше… Скільки вона валер’янки перепила — не злічити. Сьогодні знову розхвилювалася, отже, вертітиметься в ліжку до ранку як муха в окропі… Вимкнувши світло, почовгала в кімнату — в обійми кістлявого старечого безсоння.